Марчін Швьонтковський - Пси господні, Марчін Швьонтковський

Цю нестачу вони сподівалися надолужити протягом ночі. Сил їм додавало й інше: коли прокинулися, то побачили, що прибули рештки їхньої гірко-веселої компанії. Сойка, Інгемар з рукою на імпровізованій перев'язі, Ганс, двоє молодих "учнів" і Ейве.

– Нам особливо нема чого розповідати, – сказав шпакуватий найманець. – У місті ми сховалися між будинками, монахи не мали часу нас шукати, вони прорвалися на міську площу і почали битися зі шведами. Потім швидко відійшли вбік і полетіли за вами. Інгемара ми підібрали недалеко від Бірштайна, на тракті.

Коли запитали про Іскру, Сойка похитав головою.

– Під час сутички він отримав удар бойовим ціпом по голові. Не було що збирати.

– Я ж вам казав! – захоплено вигукнув Світлий, але інші тільки грізно подивилися на нього.

Ейве запросили на бенкет майже силоміць, вже не турбуючи герцога, а шляхом переговорів з камергером Лібіхом. Решта ганзи розмістилася в приміщеннях для прислуги, де вони почувалася як удома, і одразу ж лягли спати. Потім прибув герцог Гессенський, що якось вислизнуло від уваги трьох запрошених, оскільки вони були зайняті підготовкою до прийому. Шенку видали новий одяг, вбрання дворянина з плундрами і дублетом, яке сковувало його рухи і забирало залишки впевненості в собі в цих надмірно розкішних приміщеннях, але, з іншого боку, наповнювало гордістю і змушувало найманця виструнчуватися, як павич, так само, як і будь-якого хлопця зі стічної канави, переодягненого в графське вбрання. Катаріна змінила свою сукню на більш відповідну до нагоди, блакитну, з вузьким ліфом і широкою спідницею. Причепурені і впевнені в собі, вони приєдналися до гостей у портретній кімнаті. Катаріна не зовсім знала, чого очікувати. Вона знала, що герцогства центральної Німеччини часто найбільше страждали від воєн, оскільки на їхніх територіях зазвичай відбувалися битви і переходи армій, які спустошували все навколо; тому вона вважала, що бенкет буде досить скромним. Вона глибоко помилялася. Адже вона не врахувала, що досі була присутня на дещо інших заходах.

Свята в невеликому замку в Тальфінгені зазвичай були родинними – переважно з участю католицького роду Бессерерів із сусіднього Ульма, іноді запрошували й більш віддалені родини. Кілька разів Катаріні траплялося приймати запрошення з іншого боку, і тоді вона виявляла, що світ не закінчується на Бессерерах, бо родичі з міста були більш світськими і часто запрошували поважних гостей. В свою чергу, вона лише одного разу побувала на справжній герцогській вечірці в замку Зігмарінген, коли герцог Йоганн Гогенцоллерн розглядав її старшу сестру як кандидатку в дружини для свого сина Мейнрада. Однак тоді там в гостях були переважно старші пани і молоді панянки, яких перші оцінювали з фамільярністю, продиктованою досвідом, і лише один герцог. Тут же вона опинилася за столом, де їх було аж четверо.

У Німецькій Імперії слово "князь", або ж "герцог", з однаковою ймовірністю могло означати як дуже багато, так і дуже мало. З цієї причини найвищі кола німецької аристократії, герцогів-курфюрстів, називали просто курфюрстами, щоб відобразити їхній особливий ранг у структурі імперії – вони мали винятковий привілей голосувати на виборах короля Німеччини. Далі все було настільки заплутано, наскільки це взагалі можливо. Адже, теоретично, наступним в ієрархії був імперський принц, який мав право представляти Рейх у парламенті та керувати власною державою. Але ситуація ускладнилася, коли з'ясувалося, що, по-перше, не всі князі Рейху мали власні держави, а по-друге, не всі князі з власними державами були князями Рейху. Наче цього було недостатньо, не всі князі Рейху були князями Рейху, оскільки деякі з них носили гордий титул ландграфів і мали право як на князівський титул, так і