Даніель Дефо - Робінзон Крузо, Даніель Дефо

добрими міцними напоями, в тому числі шість великих (на дві кварти кожна) пляшок мадери; далі: два фунти чудового тютюну, дванадцять величезних шматків яловичини, шість шматків свинини, мішок гороху, фунтів сто сухарів, ящик цукру, ящик білого борошна, повний мішок лимонів, дві пляшки лимонного соку і ще багато всякої всячини з їжі та трунків. Але, головне, мій друг подбав про одяг, що був мені в тисячу разів потрібніший за харчі. Він привіз мені півдюжини нових чистих сорочок, стільки ж дуже гарних нашийних хусток, дві пари рукавичок, капелюх, черевики, панчохи і чудовий власний костюм, майже неношений,- одно слово, вдяг мене з голови до ніг.

Легко уявити собі, яким приємним був мені цей подарунок у моєму тодішньому становищі. Але який незграбний був у мене вигляд, коли я вбрався в новий костюм, і як незручно й незвично було в ньому попервах!

Тільки-но закінчилась церемонія огляду подарунків і я наказав віднести їх у мою фортецю, як ми почали радитись, що робити з полоненими і чи не буде небезпечно брати їх з собою в плавання, особливо двох, за атестацією капітана, непоправних негідників. За його словами, це були такі мерзотники, що коли б він і зважився взяти їх на корабель, то не інакше як в’язнів, закутих у кайдани, для того, щоб віддати їх до рук правосуддя в першій же англійській колонії, куди ми зайдемо. Словом, капітан дуже непокоївся з цього приводу.

Тоді я сказав йому, що коли він хоче, то я влаштую так, що ці два молодці самі проситимуть нас покинути їх на острові.

- Влаштуйте, прошу вас, я був би дуже радий,- відповів капітан.

- Гаразд,-сказав я.-Так я зараз же пошлю по них і переговорю з ними від вашого імені.

Покликавши до себе П’ятницю та двох заложників (тепер випущених на волю, бо їхні товариші додержали слова), я наказав їм перевести п’ятьох полонених із лечери, де вони сиділи, на дачу (не розв’язуючи їм рук) і там зачекати на мене.

Трохи згодом я вирушив до них у своєму новому костюмі і цього разу вже як губернатор. Коли всі зібрались і капітан сів біля мене, я наказав привести до себе в’язнів і сказав їм, що мені добре відомо їхнє злочинне поводження стосовно капітана і те, як вони втекли з кораблем і, напевне, зайнялися б розбоєм, якби, волею провидіння, не потрапили до тієї самої ями, яку викопали іншим. 67

Я повідомив їх, що, з мого розпорядження, корабель було захоплено і приведено на рейд, а їхній новий капітан дістав заслужену кару за свою підступність; незабаром вони побачать його повішеним на реї.

Потім я спитав їх, що вони можуть сказати на своє виправдання, бо я маю намір стратити їх, як піратів, на що моя посада дає мені цілковите право.

Один із них відповів за всіх, що вони не можуть нічого сказати на своє виправдання, але що капітан обіцяв помилувати їх, і тому вони уклінно благають мене, щоб я виявив до них милосердя - залишив живими.

- Справді, не знаю, якого милосердя ви від мене чекаєте,- сказав я.- Я вирішив покинути цей острів з усіма своїми людьми й поїхати в Англію на вашому кораблі. Капітан каже, що взяти вас із собою може не інакше, як закутих у кайдани, а прибувши в Англію, віддасть вас до суду за бунт і зраду. А за це, як ви самі добре знаєте, вам загрожує шибениця. Отже, навряд чи ви будете у виграші, коли поїдете з нами. По-моєму, вам краще зостатись на острові, постарайтесь улаштуватися тут: тільки таким чином - мені дали дозвіл поїхати звідси - я можу виявити до вас милосердя.

Вони з радістю погодились на мою пропозицію і дуже дякували мені, кажучи, що, певна річ, краще жити на цьому острові, ніж вернутись в Англію лише для того, щоб потрапити на шибеницю.

Капітан удав, ніби він щось має проти мого плану й не зважується залишити бунтівників. Тоді я теж удав, ніби розсердився на нього. Я сказав йому, що вони мої полонені, а не його. Я обіцяв помилувати їх і додержу свого слова, а коли він не вважає за можливе погодитись зі мною, то я зараз же випущу їх на волю, і тоді нехай ловить їх сам, як знає.

Полонені ще раз палко подякували мені за заступництво і на цьому справу було вирішено. Я звелів розв’язати їх і сказав їм:

- А тепер ідіть у ліс на те місце, де ми вас забрали. Я накажу залишити вам кілька рушниць, порох та патрони і дам необхідні вказівки на перший час. Ви, можете зовсім непогано прожити тут, якщо захочете.

Вернувшись додому після цих переговорів, я почав збиратись у дорогу. Капітана я попередив, що буду готовий тільки другого ранку, і попросив його їхати на корабель без мене й готуватись до відплиття, а вранці надіслати по мене шлюпку.

- Та накажіть,- додав я,- також повісити на реї труп того пройдисвіта, якого вони обрали капітаном: я хочу, щоб його бачили ті п’ятеро, що залишаються тут.

Коли капітан поїхав, я звелів покликати до мене п’ятьох полонених і завів з ними серйозну розмову про їхнє становище. Повторивши, що вони, по-моєму, вибирають кращу долю, залишаючись на острові, бо, якщо вони повернуться на батьківщину, їх неодмінно повісять, я показав їм на корабельну рею, де висів їхній новий капітан і сказав, що їх чекало б те саме.

Коли полонені ще раз підтвердили, що залишаються з охотою, я сказав, що маю намір ознайомити їх з історією мого життя на острові, щоб полегшити їм перші кроки, і почав своє оповідання. Я розповів усе докладно: як потрапив на острів, як збирав виноград, як посіяв рис та ячмінь, як навчився пекти хліб. Показав свої фортеці, ниви та загони, словом, зробив усе, залежне від мене, щоб вони могли влаштуватися якнайзручніше. Не забув я попередити цих людей і про те, що незабаром до них можуть приїхати шістнадцять іспанців: я дав їм листа для очікуваних гостей і взяв з них слово, що вони приймуть новоприбулих до своєї громади на однакових з собою правах.