Наталія Юріївна Доляк - Заплакана Європа

Вмостилися на сидіння в залі очікування, почали наввипередки розповідати й, лише коли Женя осідлала величезного чорного пуделя одного з пасажирів, згадали, що їм потрібно їхати електричкою чи поїздом додому.

– Стоп іт! – гукнула Люда до Жені, спиняючи її хуліганські витівки.

– Стопік! – повторила за нею Ірина Романівна й зиркнула на дочку. Та усміхнулася й підморгнула, мовляв, правильно.

– Вона зовсім не розуміє української? – запитав тато, йдучи до автобуса, який мав відвезти їх до залізничного вокзалу.

– Ні бельмеса! – проспівала Людочка нарозтяж. Тепер відчула сп’яніння. А до цього моменту випитий у літаку алкоголь зовсім не діяв.

Їхали в напівтемному неопалюваному потязі до обласного центру. Стукотіли колеса, Женя, трохи налякавшись нової обстановки, стиха плакала.

– А що, як їй у нас не сподобається? – боявся тато, натякаючи, що дитя ось уже зараз починає вередувати.

– Вона просто зморилася.

– Ай донт лайк зіс, – казала Женька й штовхнула ніжкою бабусю.

– Стопік! – суворо звернулася до неї Ірина Романівна, а потім усміхнулася й ласкаво погладила по голівці. Мала перелізла з маминих рук до бабусі й одразу заспокоїлася, притихла, а згодом і заснула.

Додому дісталися вночі. Людочка поклала Женю на своє дівоче ліжко-диван. Сама згодом лягла поруч. Не могла заснути, дивилася на дочку, думала про майбутнє. У сусідній кімнаті уже годину деренчав телефон. Він верещав набридливим зумером на всю квартиру, як тільки ці четверо зайшли до оселі. Людочка підскочила до слухавки, з якої навіть на відстані чулися погрози Миколи, брудна лайка, крики. Поклала тоді слухавку й прикрутила звук дзвоника. Але він усе деренчав і деренчав, передаючи оголений нерв Колі, який залишився в інших світах.

Женя також не спала, але не виказувала цього. Лежала тихенько, принишкнувши, водила розплющеними очима, обдивляючись у темряві кімнату, притискалася до матері, міцно обнімала її за шию.

Уранці, щойно зійшло сонце, дівчинка зірвалася з ліжка, подріботіла по всій квартирі, відчиняючи двері в інші кімнати, радісно вигукуючи:

– Mamy, there is no monsters here![12]

Примечания
1

Жуйка (з англ.; тут і далі прим. ред., якщо не зазазначене інше)

(обратно) 2

Ваші гроші (англ.).

(обратно) 3

На тиждень (англ.)

(обратно) 4

Сімнадцята кімната (англ.)

(обратно) 5

Розклад (англ.).

(обратно) 6

Пластівці

(обратно) 7

Звикнеш (діал.)

(обратно) 8

Rouva – пані (фін.)

(обратно) 9

Caterpillar – американська корпорація, що виробляє спецтехніку, а також мобільні телефони для важких умов та взуття; тут – марка взуття.

(обратно) 10

Російський університет дружби народів; у 1961–1992 роках носив ім’я Патріса Лумумби, першого прем’єр-міністра Демократичної Республіки Конго.

(обратно) 11

Салабон – солдат строкової служби у перші 6 місяців (сленг.).

(обратно) 12

Мамо, тут немає монстрів! (англ.; прим. авт.)

(обратно)
Оглавление Невигадана історія Нотатки з пам’яті Коля Між Гельсінкі та Стокгольмом Політичні біженці З колишнього життя Перший допит Баржа «Стокгольм» Уламки минулого Аборт Швеція Найкоротша тимчасовість Початок тернистого шляху Пропозиція Нова родина Знайомство Весілля Сімейне життя Під посольством Знову вагітна Валкеала – новий притулок Нове життя Біженські будні Налагодження втрачених зв’язків Євреї Путч До Міккелі Кому незалежність, а кому біда Ностальгія У відділку Допит У кожного свої плани В очікуванні Подорож