Василь Павлович Січевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

ніж ознайомитись з простягнутим йому з заднього сидіння документом, зазирнув у машину, але нічого підозрілого не побачив. Два солдати з охоронних військ сиділи попереду. Один за кермом, другий, як істукан — автомат напоготові. От уже школять їх у тому «Вікінгу»… На задньому сиділи офіцер і красуня дівчина. Типова картинка. Офіцер з подружкою після трудів праведних поспішають в заміський готель. Тепер, коли в горах стало неспокійно, офіцери навіть на гульки з охороною їздять.

Аусвайс офіцера виявився в повному порядку: фото, печать, підпис полковника Рунге — все на місці. От тільки блідий щось дуже, перебрав, мабуть, зранку. А дівчинка з ним гарненька. Везе цим із СД. Все у них по першому розряду, не те що в комендантській роті.

Унтер дав знак підняти шлагбаум, клацнув закаблуками, приклав до козирка два пальці і, повертаючи документ, побажав офіцерові добре відпочити. Той смикнувся, наче його що вкусило, блиснув на унтера дикими очима, залився злістю, навіть рота розкрив, щоб вилаятись, але так нічого і не сказав. Очкарик-солдат, що сидів попереду, повернувся і його автомат опинився прямо проти грудей обер-лейтенанта. Машина рвонула в місця.

Служака унтер вже надивився на цих бундючних офіцерів імперської служби безпеки. Як індюки, вічно надуті, вічно роздратовані, незадоволені, на всіх дивляться звисока, розмовляють через губу, так наче одні вони служать фюреру, а інші так уже не знати чим і займаються. Крикнув, аби опустили шлагбаум, дістав сигарету. Постояв хвилину, дивлячись услід машині, що покуріла снігом по дорозі, і пішов грітися у будку. Ні сумнів, а ні підозра так і не торкнулися душі служаки унтера.

Розділ третій
ФОРТУНА ПОСМІХАЄТЬСЯ

З тринадцяти років Ролф Улл плавав на рибальських сейнерах радистом. Талант до радіосправи у нього був незаперечний. Своїми руками змайстрував короткохвильовий радіопередавач, і на картах радіолюбителів багатьох країн з'явився прапорець з позивними РУН-38, «що означало: Ролф Улл, Норвегія, вийшов у ефір в 1938 році. Просиджуючи дні і ночі над «схемами і клемами» (як. говорила його шкільна подружка, дочка Акселя Крістіансена, рудоволоса Інгрід), постійно майстрував до свого передавача всілякі удосконалення. Спочатку його пристрасті, до радіо не схвалювала навіть мати, хоч і не забороняла — батько Ролфа теж був радистом. Працюючи на правому березі у Крістіансена, мати нечасто з'являлась в осиротілому після загибелі чоловіка домі. Хлопці, власне, жили самі, а тому рано стали дорослими. Кожен день після школи вони приходили обідати на кухню ресторану, доповідали матері про свої справи і відпливали паромом до себе на лівий берег. Хлопчики пішли в батька — самостійні, незалежні, вони не обтяжували матір непотрібним домашнім клопотом. От тільки це захоплення Ролфа. Мати не хотіла, щоб син був радистом і проплавав, як батько, півжиття в морі. Фру Улл не любила моря, а тому боялась довірити йому свого меншенького. Різниці між радистом сейнера і радистом-конструктором не розуміла. Їй було неприємно, що над її хлопцем сміються навіть такі солідні пани як-от її хазяїн. Аксель Крістіансен вважав захоплення Ролфа дурною примхою і завжди додавав: син рибалки повинен стати рибалкою, інакше у світі все піде догори ногами.

Жартували з того і інші. Та й як було ставитись до того інакше, коли Ролф, цілий сезон плаваючи, а потім ще надриваючись на рибзаводі, ледве отримавши гроші, негайно їхав до Осло і привозив звідти ящики з радіолампами, конденсаторами, варіометрами, трансформаторами та іншим, не купивши собі навіть нової сорочки чи модної краватки, в яких красувались перед своїми подружками його однолітки? Однак кепкування; жарти не зачіпали самолюбства Ролфа, він мріяв стати радіо-конструктором і неодмінно став би ним, коли б не ця проклята окупація.

В маленькому північному місті, яким був Хаммерферст, усі знали один одного. Тут населення майже не мінялось. Рідко хто виїздив звідси і ще рідше хтось добровільно наважувався переїхати сюди на проживання. Все-таки маківка Європи, найпівнічніша її місцина. В Хаммерферсті вибирали подруг життя ще з дитинства, із шкільних років. І як це завжди буває, хлопців вибирали дівчата. Інгрід вибрала Ролфа. Для багатьох її вибір так і залишився незрозумілим. Дівчині з таким посагом, який міг за нею дати Аксель Крістіансен, належало вибирати з кола забезпечених, а не водитися з голодранцем. Він і в гімназії вчився на ті копійки, які його мати отримувала від страхової компанії за чоловіка, що загинув на морі. Пан Аксель пробував, на прохання фру Улл, якось перешкодити дружбі, однак з того нічого не вийшло — дочка була уперта і нічого не бажала слухати.

Інгрід подобалось підколювати Ролфа «схемами і клемами», проте в душі схвалювала його захоплення, резонно вважаючи, що це заняття нічим не гірше того, яким переймається її тато. Вона вважала, що ставши конструктором-інженером, Ролф підніметься до рівня їх сім'ї і батько вже не буде мати підстав противитись їх заручинам. Ролфа і Інгрід завжди бачили разом, а тому людський поголос з'єднав їх задовго до того, як Аксель Крістіансен усвідомив, що його дочка закохана в цього довгов'язого, веснянкуватого хлопця, молодшого сина його покоївки. Пан Аксель був удівцем і життя вів вельми необтяжене умовностями моралі. В Хаммерферсті його бачили рідко, вихованням дочки, якщо не враховувати нотацій, на які був щедрий і вдень, і вночі, не займався. Йому було десь майже п'ятдесят. Він вважав, що прожив свої кращі літа нудно, і поспішав надолужити, пожити трохи для себе. А для цього маківка Європи не годилася, тут потрібні були масштаби Осло, Копенгагена, Парижа, де Аксель і перебував майже постійно. Заводи, які він успадкував після смерті дружини, давали солідні прибутки, і пан Аксель міг собі дозволити жити з насолодою.

З роками Інгрід ставилась до батька все з більшою підозрою і неповагою. Причиною тому були чутки, що Аксель Крістіансен зловмисно довів свою тридцятидвохрічну дружину до могили, аби заволодіти підприємствами, які дісталися їй у спадок не лише в Хаммерферсті, а я Нордкіні, Тромсьє, Нордкапі. Його ресторан (це було все, чим він володів до шлюбу) давав мізерні прибутки. Родичі дружини почали було судовий процес, та чи то Акселю вдалося підкупити суд, чи закон виявився на боці