Кірстен Бойє - Медлевінґери

Йоганнес задумався на хвилину.

— Так, як Австралія? — сказав він. — Вона теж під нами.

Торіл похитав головою.

— Ніколи не чув ні про яку Австралію, — сказав він.

— Певна річ, її тоді ще не відкрили, — здогадався Йоганнес. — Розповідай далі.

— Король, а з ним і хранитель історії, мудрі чоловіки і жінки краю та лі-феї того часу порадилися й вирішили, що найкраще стерти з пам’яті всі згадки про людей. Щоби більше жоден медлевінґер не постраждав. У школах більше не розповідали про це, а якщо десь хтось згадував історії про людей, то відразу поспішав запевнити, що то все казки, легенди, що насправді нічого такого не було. Із легенд залишилася одна, бо вона дуже жорстока і дуже страшна: історія про Каїна і Авеля і про братовбивство між людьми та медлевінґерами.

— У нас теж є історія про Каїна і Авеля, — сказав Йоганнес. — Тільки вона трохи інша.

— Знаю, — кивнув Торіл. — У вашій Великій Книзі теж є історія про героїв з такими самими іменами. Антак розповів мені.

Торіл поглянув на Йоганнеса.

— Оце й уся історія, — закінчив він. — І ніхто в краї не знав її, окрім Антака та короля.

— І Ведура, — додала Моа, але Торіл похитав головою.

— Ведур вступив у гру пізніше, — сказав він, і його голос раптом зазвучав глухо, так ніби він говорив через силу. — А зараз я розповім вам, що трапилося протягом останнього року.

Йоганнес уважно слухав. Спати йому вже перехотілося.

— Розповідай! — попросив він.

— Упродовж багатьох століть наші народи жили окремо один від одного, і знання про минуле стало для обох казкою, — продовжив Торіл. — У краї тільки король і хранитель історії знали правду. В людей — взагалі ніхто. Але була одна родина, що — як згодом здогадався Антак — із покоління в покоління передавала знання разом із фібулою, — родина Каїна.

Йоганнес глянув на Моа, яка розглядала фібулу на своєму ремені і тремтіла.

— Століттями та родина зберігала знання, сподіваючись використати його колись знову: для цього треба дізнатися, де перебувають медлевінґери, і змусити їх робити золото.

Торіл перейшов на шепіт і не дивився при цьому ані на Моа, ані на Йоганнеса.

— Але медлевінґери сотні літ дотримувалися рішення, всі ці роки ані король, ані хранитель історії не піддалися спокусі піти до людського світу дорогою, яку знали тільки вони… — Торіл помовчав. Коли він знову заговорив, його голос уже звучав трохи дзвінкіше. — Саме тому родині Каїна нічого не вдавалося, так розповідав мені Антак. Жоден медлевінґер ніколи не з’явився у людському світі.

— Аж поки одного дня, — сказала Моа і подивилася на Торіла так, ніби підказувала, та йому цього й не треба було.

— Аж поки одного дня Антак не перебрав від свого батька обов’язки хранителя історії, — рішуче продовжив він. — Мій батько Антак. І від першого ж дня йому не давало спокою бажання відвідати людський світ і побачити на власні очі, чи все те, про що йому розповіли, відповідає дійсності.

— Це зрозуміло, — погодився Йоганнес. — Мені теж було би цікаво.

— Багато років він тамував це бажання, — сказав Торіл. — Але одного вечора не витримав. Вирішив бути обережним. Переконав себе, що саме в цьому й полягає завдання хранителя історії — примножувати знання про світ людей.

— Звісно, завжди можна знайти виправдання, — зневажливо буркнула Моа. А Торіл продовжував:

— Можете собі уявити, що він відчув, коли вперше побачив людський світ. Він навіть не міг собі уявити, що за кілька століть після відокремлення люди зробили стільки винаходів, накопичили стільки добробуту та знань.

— Не всюди! — швидко докинув Йоганнес. — Є країни, де все виглядає зовсім по-іншому.

Торіл ніби не чув його:

— Вночі на вулицях світло, взимку в будинках тепло. Автівки, якими люди пересуваються швидше за оленів. Металеві птахи, на яких вони ширяють у небі. Спочатку Антак не міг у все це повірити.

Торіл знову зробив паузу, але цього разу Йоганнес і Моа не перебивали його.

— Він приходив знову й знову, вдень і вночі, при цьому був такий спритний, що ніхто його не помічав. І нарешті він поговорив із королем.

— А до чого тут король? — здивувався Йоганнес.

— Не здогадуєшся? Антак порадив королю налагодити стосунки з людьми, знову запропонувати їм наші таємні сили, щоб і ми, медлевінґери, могли користуватися новими винаходами.

— Але король не згодився, — сказала Моа.

— Король не згодився, — підтвердив Торіл. — І пояснив це тим, що розповіді Антака насторожили його. Мовляв, не скидається на те, що люди змінилися. До того ж рішення, ухвалене у Сиву Давнину, не