Лариса Юріївна Копань - Пульсари

щоку його, дістала хусточку і ніжно почала витирати якусь там плямочку, ледь чутно торкаючись Тихона грудьми.

Загата рухнула. Спершу покоївка соромливо відверталася, посміхалася, потім почала випручуватися, а за хвилину вже несамовито лаялась, розмахувала кулачками, дряпала й себе, і Тихона.

В номер вдерлися люди, ніби вони стояли за дверима, скрутили Тихонові руки. Затим з’явилося двоє чоловіків у світло-сірих костюмах і вигнали всіх сторонніх з кімнати.

Покоївка хрестилася, плакала і щось белькотіла так швидко, що Тихін не міг і розібрати, хоч добре студіював мову перед поїздкою.

— Вона каже, — почав перекладати один із синьйорів, — що в неї дорослі діти, що вона католичка, і ваш учинок може зруйнувати її сім’ю. Окрім того, вона є членом комітету по бойкоту Олімпіади і з такою подряпиною не зможе піти на засідання.

Почали складати протокол, фотографувати, запрошувати свідків.

Поступово Тихін приходив до пам’яті. Він відчув, як яснішає голова, і на зміну збудженості, бажанню трощити, душити, на зміну відчайдушній хоробрості, що невідомо звідки накотила на нього, зараз його затоплює хвиля страху та безпорадності. Ось уже висипали на стіл вміст Тихонового партфельчика, почали розглядати фотографії, нумерувати їх, складати протокол.

— Що ви тут пишете? — кидався Тихін. — Що ви пишете? Я ж не в костьол прийшов і не в бібліотеку. Відпочинок називається… Директора мені, чи як він тут… Донну начальницю гукніть. Я купив вхідний квиток, заплатив за номер на два дні наперед — значить, я його господар. Хазяйку покличте — так ви всю її клієнтуру розженете.

Активний Пильнюків захист лише на якусь хвилину викликав замішання в рядах стражів порядку. Порадившись між тобою, вони вислали проти Vнього синьйора в сірому костюмі.

— Ви фліртували із заміжньою жінкою, яка працює покоївкою і не зобов’язана когось веселити. Це все одно, що без дозволу господаря сісти за кермо автомобіля. Такий вчинок карається.

— Я ж не знав. Чого вона до мене липла? Чоловіки погомоніли з покоївкою, яка вже перестала плакати й показувала білу хусточку.

— Вона каже, що хотіла вам витерти губну помаду на щоці, щоб ви не вийшли в непристойному вигляді на вулицю. А незнання законів не звільняє від покарання.

І в цю мить, чорну та безпросвітну, раптом різко розчинилися двері й до кімнати влетіла Докія — такою благодаттю буває несподіваний дощ на спраглу землю. Докія кричала, розмахуючи своєю торбинкою і кулачками, виблискуючи сережками. Після тривалої баталії чиновники забрали папери, полишивши фотографії, і, прощаючись, один із них роз’яснив збаранілому Тихону:

— Синьйорина Докія каже, що ви її наречений, і вона хоче взяти на себе відповідальність за ваш учинок. Ви іноземець, ми йдемо на поступку і не заарештовуємо вас. Суд розгляне вашу справу і, можливо, обмежиться штрафом.

Залишившись у номері самі, Тихін і Докія якусь мить мовчали.

— Не знала, ке знала, Тихоне Руслановичу, що ви сексоман, — сухо, перейшовши на «ви», мовила «наречена». — Але тепер ви мені тим більше не потрібні. Така ганьба… — Знову помовчали. Докія скрушно зітхнула і, ніби виправдовуючись, пояснила: — Рятувала вас від скандалу не лише через свою дурну жіночу добрість, а тому, що бабуня коломийок мене навчила — честь вашого співучого краю мені теж дорога. На жаль, грошей для вашого штрафу не маю, але провести до тітки, щоб дорогою не встряли у якусь нову халепу, можу. Коли щось треба — дзвоніть. І нехай у цих краях я буду у вас останньою жінкою.

Тихін мов проковтнув язика. У такому зашморгу він дце ніколи не бував. Навальна млявість та байдужість до всього світу полонили його душу й тіло — все одно йому зараз, де він, у чиїх обіймах, хто дає йому манну кашку з чайної ложечки чи з коров’ячої автопоїлки…

Докія глянула на годинник. З моменту, коли Тихін випив пепсі-колу з горошинкою, минула година. Поведінка була типовою: сильне збудження, потім страх, а тепер байдужість. Хвилин через десять клієнта здолає сон, тому, щоб ефектно завершити сеанс, слід поспішати.

Докія підсунула Пильнюкові заяву з проханням про політичний притулок. Усі Тихонові виправлення олівцем безслідно зникли.

— Що це? — ледь розтуливши задерев’янілі губи, запитав Пильнюк.

— Прохання зважити на незловмисність вчинку і відпустити з миром додому. Прочитайте…

— Я вірю тобі, Док…ка, ти порядна жінка, тільки не зав… важай спати.

Тихін ледь спромігся розписатися на трьох примірниках і поринув у глибокий сон. Зайшов синьйор у сірому костюмі, забрав папери, поцілував Докію і мовчки зник.

Докія, немов сестра-жалібниця, вклала Тихона на ліжко, погладила по голові і ніжно заспівала колискову, якої навчила її бабуня:

А-а-а, а-а-а. Ой кіт-воркіт По підгір’ю ходив, Перепілок ловив, Свою душку живив. А-а-а, а-а-а.

Насилу вивільнив Тихін свою затерплу голову з лещат і, розгніваний та обурений, почав їх обмацувати. Аж вони — м’якенькі. Роздивився — то просто голова трапила під подушку, от і задихався, немов у пеклі. Глянув на годинник: календарний циферблат застряв на межі діб. А якби механізм був швейцарський, то слово «ремонт» можна було б і забути. Притулив до вуха, крутнув пружину. Хе! Завод