Йоганн Вольфганг Гете - Фауст

Грецьке віршування не знало силаботоніки з римою, і цим пояснюється здивування Гелени.

100

…Хотіла б я навчитись тої мови. — Гете не вносить ясності, якою ж мовою розмовляли між собою германець Фауст і греки Гелена і Лінкей, що так майстерно оволодів німецькою просодією.

101

Евфоріон — за поясненнями Гете, це символ поезії, данина пам'яті Дж. Г. Байрону, який загинув в Греції в 1824 p., взявши участь у визвольній війні грецького народу (див. нижче: «у загиблому ніби впізнають знайому постать»). Згідно з міфом, крилатий хлопчик Евфоріон народився у шлюбному союзі Гелени з тінью Ахілла після його смерті.

102

Де любов єднає двоє, / Вище людське щастя там… — У цих строфах, що їх співають Евфоріон, Гелена, Фауст і хор, Гете відтворює версифікацію Шіллерової оди «До радості» (1785), чим підводить читача до зіставлення двох позицій: поезія як естетичне «царство прекрасної видимості» (Шіллер) і як активне прагнення вирватися з естетичного сну спокійної втіхи й самозадоволення (Байрон).

103

Форкіада випростовується велетенсъки на передньому коні… — В народному бароковому театрі постійним комічним маскам — Гансвурсту, Пікельгерінгу та ін. могли доручатися окремі додаткові ролі, при чому публіка бачила їх умовне перевдягання. Наприкінці п'єси, яка нерідко виконувалася чужою мовою (англійською), комічна маска переказувала публіці рідною мовою зміст побаченого. В заключній авторській ремарці, на нашу думку, слід бачити іронію Гете.

104

…Коли Молоха невмолимий молот, /Куючи гори, скелі роздробляв. — Молох — жорстоке божество у фінікійців; в «Мессіаді» Ф. Г. Клопштока (1724–1803), улюбленого автора Гете-штюрмера, — гордий богоборець, що воздвигав гори.

105

«…Земні царства і їхні всі пишноти». — цитата з Євангелія від Матфея (4, 8), де розповідається, як диявол спокушав Ісуса.

106

Троє Дужих — джерело цього образу: Старий Заповіт, 2 книга Самуїла (Царств), 23, 8—12, де цар Давид називає Ісбосефа, Єлеазара і Шамму найхоробрішими воїнами. Гете придумує їм німецькі імена в дусі фарсової ярмаркової вистави: Рубай (Raufebold), Хапай (Habebald), Тримай (Haltefest), на які його міг навести, зокрема, трактат І. Канта «Про вічний мир», де філософ перераховує три аморальні принципи політики: 1) захоплюй, потім виправдаєшся; 2) заперечуй свою провину; 3) розділяй і владарюй. Імена зі значеннями, що передають грубу військову професію, трапляються в Старому Заповіті (Ісайя, 8, 1).

107

Нурційський славний некромант, сабінець… — Нурція — пов'язане з різноманітними переказами місто в Сабінській області (Італія); некромант — ворожбит. Згідно з вигаданою поетом легендою, Цісар колись допоміг магу врятуватися від переслідувань римської церкви, чим викликав її гнів проти себе. Тепер із вдячності, як стверджує Фауст, маг хоче допомогти Цісарю.

108

Цісар (іде в шатро з головнокомандувачем). — Один з автобіографічних натяків. Після поразки в битві під Єною герцог Карл-Август відмовився від думки про опір Наполеону і залишив Веймар, куди невдовзі увійшов французький цісар.

109

У шатрі самозванця. — Веймар був зайнятий наполеонівськими військами, а в будинку Гете зупинився на постій французький офіцер. Контрибуція Наполеона і спричинена нею інфляція тяжко позначилися на житті Веймара, зокрема самого поета.

110

Хай замолоду принц недбало час гайнує, / Дійшовши повних літ, його він оцінує. — Гете наголошує на змінах, що сталися із Цісарем. Все подальше до кінця 4-ї дії — пам'ятник правлінню герцога Саксен-Веймарського Карлу Августу (1757–1828), який, зокрема, перший серед німецьких державців запровадив конституцію у герцогстві (1816).

111

…Вели спорудити храм Господу Ісусу. — Розвиваючи важливу тему утопії, Гете виводить трьох будівничих: Цісаря, який розбудовує на нових засадах державу; Архієпископа, який будує для замолення гріхів храм, і Фауста, який хоче побудувати на відвойованій у моря смузі землі нову цивілізацію.

112

Філемон і Бавкида — за античним міфом, патріархальне селянське подружжя, символ гостинності.

113

Лінкей — див. примітку до 3-ї дії.

114

Троє Дужих — див. примітку до 4-ї дії.

115

Тіснота, Нужда, Турбота, Біда. — Вони попереджають Фауста, що слідом за ними йде Смерть. Ці алегоричні образи, створені поетом, нагадують собою персонажів з «Ене'гди» Вергілія (книга VI), що обтяжують земне існування людини стражданнями і хворобами і всі разом напучують її при вході до пекла. У Гете ці супутники слабкодухих та пасивних людей не мали влади над Фаустом за життя, лише у хвилину зневіри героя Турбота осліплює його. Однак Фауст не здається («Але не згасла розуму зоря. / Ще встигну я здійснить великий задум»).

116

Лемури — демони, що супроводжують померлого в підземне царство. На античних барельєфах зображаються у вигляді кістяків, обтягнутих шкірою. У Гете — слуги Мефістофеля.

117

Лівобіч розверзається страшенна пекельна паща. — До обов'язкової декорації середньовічної містерії входило зображення пекла у вигляді диявольської пащі, яку підкочувала на колесах група комічних акторів, перевдягнутих на чортів.

118

Сяєво згори правобіч. — Заключна сцена містерії — перемога небесного воїнства — поєднувала в собі комізм, яким супроводжувалося повне приниження диявола, і радісний апофеоз наприкінці.

119

Ущелини, ліс, скелі, пустиня. — Австрійський композитор Г. Малер (1860–1911) поклав цю сцену на музику у своїй Восьмій симфонії (1907).

120

Pater extaticus — отець екстатичний, що приходить в реліїійний екстаз від посту й молитов (латин.); Pater profundus — отець заглиблений (у споглядання божественної мудрості) (латин.); Pater seraphicus — отець серафічний (подібний до серафима, ангела) (латин.) (примітка М. Лукаша).

121

Стремління вічне й ревний труд/ Сподобляться покути. — Гете говорив Еккерману: «В цих віршах даний ключ до спасіння Фауста. В самому Фаусті — це діяльність до кінця (життя), що стає дедалі вищою і чистішою, а з неба — це одвічна любов, що приходить йому на допомогу» (6 червня 1831).

122

Doctor Marianus — вчений-містик, заглиблений у споглядання Богоматері (Марії), до якої він і звертається зі своїми словами (латин.); Magna peccatrix — велика грішниця, євангельська Марія Магдалина (латин.); Mulier Samaritana — євангельська самаритянка, яка напоїла Ісуса біля колодязя (латин); Maria Aegyptiaca (Acta sanctorum) — Марія Єгипетська («Житія святих») — блудниця, що розкаялася; останок життя прожила в пустелі в молитвах і постах (латин); Una poenitentium — одна з покутниць (латин).

123

Його ще сліпить райський світ (в оригіналі: …новий день) — Гете послідовно проводить містеріальну ідею навернення людини до «нового життя» — «vita nova» (Данте Аліг'єрі).

124

Mater gloriosa — Матір Божа в сяйві небесної слави (латин);