Юрій Миколайович Щербак - Час великої гри. Фантоми 2079 року

зали засідань. Гайдука та його супутників підвели до столу переговорів, де їм довелося навстоячки очікувати приходу маршала Чжан Цзюна, якого по стійці струнко чекали також китайські генерали. Нарешті до зали тихо увійшов маршал — літній, але по–військовому підтягнений чоловік, якого дуже легко було розпізнати поміж схожих один на одного генералів з чорним пофарбованим волоссям; біляве, судячи з усього, природного кольору волосся маршала гармонійно поєднувалося з блакитними очима, які світилися в азійських прорізах повік.

Маршал підійшов до свого крісла, запопадливо підсунутого йому заступником, стримано вклонився Гайдуку, не подавши йому руки (річ небачена в китайському дипломатичному етикеті), й, усівшись і не чекаючи, доки всядуться гості, почав виголошувати довгу промову. Перекладач маршала — літня жінка (як потім з'ясувалося, професор кафедри україністики Шанхайського університету, тлумачка творів Тараса Шевченка на китайську) — ледве встигала артикулювати гнівне клекотіння Чжан Цзюна.

— Ми здивовані й обурені тим, що президент України–Руси Василь Воля зігнорував наше запрошення і не приїхав особисто на переговори, чим виявив неповагу до Піднебесної народно–демократичної імперії і особисто до мене, як намісника імперії в Європі та віце–прем'єр–міністра Світового Євразійського уряду. Мабуть, президент вашої країни, як людина молода, недосвідчена, не розуміє, яку високу честь виявлено до нього і до України–Руси — можливість побувати на території колишньої Візантії бажаним гостем, а не нападником, як це було колись з князями Київської Русі.

Не маючи нічого особисто проти вас, генерале, і бажаючи вам стати маршалом у майбутньому, сьогодні я відмовляюся вести з вами переговори — як непаритетні й асиметричні — й доручаю моєму заступнику генерал–полковнику Лю Ці довести до вашого відома наші вимоги.

Маршал рвучко підвівся й вийшов з зали, залишивши по собі дзвінку тишу й розгубленість учасників зустрічі.

«За що мені така кара небесна, — тоскно подумав Гайдук, відчуваючи, що змерз. Він доторкнувся до порцелянового чайничка, що стояв перед ним, щоб зігріти захололі пальці. — Мабуть, щось подібне відчували мої далекі предки, вислуховуючи бундючні промови константинопольських імператорів, відчуваючи всю силу зневаги і презирства до варварів з берегів Дніпра». І тут мстива і божевільна картинка виринула з глибин його уяви: побачив, як повільно повзе каналом танкер, навантажений в Керчі сотнею тонн вибухівки; як вибухає напроти дирекції «Босфору-2» та аеродрому у сонячному сплетінні споруд каналу — шлюзів, центру управління, складів, сухого доку і ракетних батарей; як летять уламки скель, нищачи все навкруги, і як виникає на місці вибуху велетенська вирва, кратер, що його можна побачити з місячних і марсіанських космічних станцій. На душі стало легше (екіпаж перед вибухом можна забрати й вивезти на «черепасі» до сусідньої Болгарії), і Гайдук почав слухати далі пташиний спів генерал–полковника Лю Ці.

— Піднебесна народно–демократична імперія дає керівництву України–Руси два місяці на роздуми і підготовку акта про приєднання вашої держави до імперії, про розміщення наших військ на території України–Руси та про переселення трьох мільйонів китайських громадян, які нададуть вам дієву допомогу у відновленні промислового й аграрного потенціалу країни, з якою нас пов'язують узи стратегічного партнерства. Чи є запитання, генерале?

Лю Ці скинув окуляри й прижмурився так, що очі зовсім зникли за важкими повіками.

— Є, — відгукнувся Гайдук. — Перше. Прошу вас ці вимоги надати нам у вигляді офіційного документа, підписаного особисто його Червоною Величністю товаришем імператором. Ніяких заяв маршала Чжан Цзюна, ні документів, ним підписаних, ми не приймаємо, оскільки нам відомо, що через кілька днів маршал буде знятий зі своєї посади і відправлений до виправної зони Сіньцзянь.

Розгублена тиша запанувала на китайському боці.

— Ми приймемо лише документ імператора, опублікуємо його і проведемо широке всенародне обговорення. Потім — референдум.

Нарешті Лю Ці, оцінивши ситуацію і смертельну небезпеку, на яку наражався, якщо не зреагує на зухвалі слова, кинуті на адресу маршала, вигукнув:

— Ви збожеволіли! Звідки вам відомо? Ніяких документів! Це таємні переговори і таємні вимоги.

— Нам потрібен офіційний документ, — вперто наполягав Гайдук. — Керівництво України–Руси і наш народ не повірять, що мудрий миролюбний китайський народ може розмовляти такою мовою зі своїми друзями і стратегічними партнерами. Це — мова Чорної Орди! А що скаже китайська громада України, з якою ми живемо в мирі і дружбі?

Мер China‑town Янь Дун'юе виголосив кілька тирад на підтвердження слів Гайдука.

— І друге. Україні–Руси загрожує вторгнення з Півночі росіян, скандорусів і варягів з метою загарбання наших чорноземів. Як подивиться на це імперія?

Генерал–полковник Лю Ці роз'яснив, що з моменту підписання угоди про приєднання України–Руси до Піднебесної імперії та входження до складу Світового Євразійського уряду Київська держава перебуватиме під захистом китайських збройних сил, які забезпечать збирання й захист врожаю зерна від зазіхань сусідів–хижаків.

На цьому переговори скінчилися. Гайдук відмовився від ночівлі на території ЗБК-2 й вирішив переміститися до Стамбула, щоб вилетіти звідти вранці наступного дня.

Провівши Гайдука до трапа «черепахи-002» (мер China‑town Янь Дун'юе та перекладач вирішили залишитися в китайському секторі з тим, щоб приєднатися вранці до Гайдука), генерал–полковник Лю Ці, ніби вибачаючись за поведінку маршала–блондина, всіляко намагався заспокоїти гостя і попросив дати адресу в Стамбулі, де зупиниться Гайдук, — ану ж раптом виникне негайна потреба в додатковій зустрічі з представником України–Руси.

Гайдук написав на папірці: «Mesrutiet Cad. 52, Tepebasi, Pera Palace Hotel, Room 414» і віддав китайцю. Той прочитав текст і здивовано розтулив вузькі повіки:

— О, я знаю цей готель. Це дуже дорогий готель, нам не по кишені, — і з повагою вклонився. І тихо, щоб ніхто з супроводу не почув, спитав: — Про маршала… це правда? Це просто неймовірно…

— Будь–яка неймовірність з часом стає реальністю, — ввічливо відповів Гайдук. Це був третій закон Гайдука.

«Черепаха» полетіла в напрямку стамбульського міжнародного аеропорту імені Ататюрка: попередньої домовленості про можливість посадки було досягнуто ще в Києві, під час радіопереговорів РОК з військовою адміністрацією Стамбула. Після поразки Чорної Орди владу в Туреччині перебрав так званий уряд «молодих генералів», які засудили неооттоманські, імперські претензії своїх попередників, розстріляли кілька одіозних діячів, зокрема міністра закордонних справ Орди Агджі Гюндюза, й проголосили повернення Туреччини до курсу Ататюрка — побудови секулярної, європейської, нейтральної демократичної держави.

Гайдука на летовищі зустрів полковник Щепотін — колишній резидент ВІРУ при Генеральному консульстві України в Стамбулі, один з організаторів турецької частини операції «Ахіллесова п'ята», а тепер — дрібний торговець килимами, що мав у центрі міста невеличку крамничку. Вони обійнялися з Гайдуком, збрехавши один одному як чудово кожен з