Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Якщо вже тобі не спиться, то глянь на здобич. Можливо, щось сподобається, зараз ще можна вибрати без поспіху, — каже наостанок їй старійшина. Вона на секунду зупиняється і, недовго думаючи, вирішує, що це досить непогана ідея. Однаково заснути вона ще довго не зможе.

Більшу частину здобичі, яку розсортувала і склала на вози Рональда, довелося кинути у місті руїнників. Але навіть те, що дотягли вісім здебільшого поранених мисливців, коштує чималих грошей і привертає увагу. Пенсі обережно розв'язує кріплення і стягує з речей щільну тканину, яка не пропускає ні сніг, ні вітер. Очі розбігаються в ту ж мить від побаченого. 

Тут є і миски, подібні до тих, що були в Лоухі, і металеві дрібнички, і химерні закручені ланцюжки, і прикраси, і якісь ще невідомі штучки. Всі дуже різні, наприклад, немає серед мисок двох однакових. Рональда постаралася на совість. Навіть блискуча тканина, яку знайшов Міч, теж тут. Пенсі, трохи вагаючись, тягне до себе останню. Напевно, саме її можна взяти у якості її частки здобичі. Вона перебирає згорток руками, розправляє, струшує — і несподівано з середини щось випадає. 

Блискуча тканина в ту ж мить розтікається по решті здобичі, а Пенсі вже тримає в руках те, що й не думала більше побачити. 

Це та сама книга, що залишилася лежати на дорозі, яку вона не наважилася взяти з міста руїнників. Точно вона, не сплутаєш, злегка обдертий куточок обкладинки це підтверджує.

«Як же так сталося?» — намагається зрозуміти Пенсі, але відповіді в неї немає. Книга сама прийти не могла, це точно. 

Вона може тільки припустити, що хтось у тонких сандалях і з дейд, прикрашеними ланцюжками, віддав людям те, що вони захотіли… Але ця думка викликає гірку посмішку, бо в це не дуже віриться. Тож невідомо точно. хто приніс книгу, але ясно інше: це зробили не мисливці, а руїнники. Бо інакше, нащо тоді класти її до здобичі? Чому не віддати старійшинам, чому не показати всім свою знахідку? Її явно поклали туди, де кожен мисливець побачить… 

Вона на мить притискає книжку до грудей, а потім розкриває на першій сторінці. Малюнки на білих аркушах добре видно навіть у сніжній напівтемряві, хоча маленькі деталі й відтінки на картинках розрізнити вже складніше. Пенсі зачаровано гладить тонкі аркуші. Поки що їй мало що зрозуміло, але вона впорається, вона перегляне цю історію, написану каренами, від початку і до кінця.