Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

Мене взагалі вражає як багато я упускала до того зайнята своїм горем. Здається ось воно – під носом, а ти не бачиш.

– А що не виходить? – схопила Олеся один з папірців і почала крутити її на всі боки, явно не в змозі прочитати мої закарлючки.

– Алана – раптом відгукнувся луною Серошкур і, схилившись через стіл, вказав на пергамент у своїх руках – це можна й не перевіряти.

– В сенсі? – вихопила я з рук юнака список чергових теорій.

Обійшовши стіл, Тихомир знову тицьнув пальцем у рядки.

– Не одна з них не була б можлива.

Слова юнака викликали живий інтерес у присутніх. Волхв стрепенувся. Агафія підскочила до нас і почала заглядати через плече.

– Але чому? – все одно не зрозуміла я.

– Алана – здивовано хмикнула Агафія – невже ти справді намагаєшся вже місяць розслідувати самостійно? – побачивши мій насторожений кивок, амазонка залилася сміхом: – наші команди не можуть це розкрутити, а ти сама намагаєшся!

Сівши на стілець праворуч від мене, оскільки зліва сиділа Олеся, Тихомир почав ритися в книгах.

– Магічна зброя і артефакти на кристалах кварцу вже не працюють, від слова зовсім – озвався брюнет, а біля нього утворилася чималенька стопочка... Воїн відсіяв близько половини вибраних мною книг.

- Як не працює? – полізли мої очі на лоб.

Я велику частину часу вивчала саме цей тип зброї та всі дрібниці їх механізмів.

– Адже воно "найактуальніше на даний момент" – процитувала я одну з брошур минулого року видання.

– 7 місяців тому трапилося, так зване «Зоряне замикання» і тисячі брязкальц такого типу полетіли на сміттєсклад – знизав плечима Дмитро – Начебто якісь астрологічні зміни витягли з кварцу всі його здібності та енергоємність

– Навіщо ти стільки зброї переглянула? – здивувалася Агафія – адже в тебе в доказах дві пустотілки, так від них і танцюй...

– Від них я і "танцюю" – зауважила я – однак, будь-яка зброя відповідного калібру здатна привести їх у дію.

- А ти ж маєш рацію – почухала потилицю Леся.

- Трави які ти дивишся справді отруйні, але можуть діяти короткий проміжок часу, не кажучи про те що яд видобувається зі свіжої рослини. До нашого регіону таку отруту не довезуть. Отрути василісків і подібних істот теж не підійуть, бо більшість з них енергозалежні – якомога лаконічніше видав Тихомир, який все ще продовжував відсівати мої книги.

– І це означає? – спробувала я скласти пазл.

Гаразд, я зрозуміла, які претензії пред'являв Тихомир з приводу "короткий проміжок часу", адже досі (через місяць) отрута тримається. Проміжок чималий. Але я читала зовсім іншу інформацію про ці рослини... А ще: що означає «енергозалежні»?

– Енергозалежні тварини, рослини, предмети діють протилежним чином, або не діють взагалі конкретно в цій місцевості – бачачи моє замішання, пояснив Дмитро.

– Ви вмієте зрозуміліше говорити? – роздратовано рикнула рудоволоса амазонка, якій, мабуть, теж мало що було зрозуміло – як це зі справою пов'язано?

І чому я думала, що всі на цьому острові неймовірно освічені і розуміють одне одного на ментальному рівні?

- Ну розумієш... – обійшовши стіл сіла Агафія навпроти нас – Хортиця – незвичайний острів – кам'яні відкладення в його основі як губки вбирають магічну енергію будь-якого плану... Тому нікому крім волхвів і демонів з магічної братії перебувати тут просто неможливо. Інші магічні істоти просто задихаються тут... Як нам не вистачає кисню, їм тут не вистачає магії, яку острів жадібно висмоктує з їхніх організмів.

Картинка склалася.

Можливо, тому що острів сам вбирає енергію, ми й не знайшли жодних магічних слідів. Хоча… швидше за все, навпаки. Використання енергозалежних інструментів тут просто неможливе, тому марно я переривала тонни інформації про такі речі.

Схопившись за голову, опустила важку частину тіла на сторінки все ще розгорнутої книжки.

Несподівано хтось клацнув мене по підборідді, ніби змушуючи випростатися. Піднявши зляканий погляд, глянула на обуреного Тихомира.

Боги, як його звички схожі на вчительські... У погляді, так і читалося Ярославське "не розкисати!" І ця ніби недовірливо зламана брова...

Побачивши "вкрадений" вираз на чужому обличчі, не стримавшись, пирснула зі сміху, чим дуже здивувала всіх присутніх.

– Слухай, а давай разом зі мною прийматимеш звіти розвідки… раптом щось допоможе – знизала плечима Агафія, не звернувши уваги на мій сміх – збройна справа не стоїть на місці і з книг ти багато не наберешся. До того ж я вже переконалася в тому, що ти примудряєшся пов'язувати такі логічні ланцюги, до яких я ні за що не здогадалася б.

– А ви впевнені? – не приховуючи свій скепсис, перепитала я.

Адже справді було б дивно, якби зовсім стороння дівчина, як я, мала доступ ще й до розвідки цього військового укріплення.

– Здрастуйте, – кивнув нам незнайомий хлопець, який увійшов до кабінету, – а де ти такого породистого коня знайшла? – звернувся він до мене з захоплений.

– Звідки ти знаєш про породистого? – насторожилася Агафія.

Навіть Соломія обернулася.

Я ж, осяяна здогадкою, і благаючи богів щоб вона виявилася помилковою кинулася на вулицю.

По краях площі кучкувались люди, скоса поглядаючи в центр і осуджуючи перешіптуючись, а містечком розносився дзвінкий гавкіт і вперте іржання. Біля церкви грали в перетяжки Фін і іноді пофирківающий крізь стислі зуби Гель. А Рудик, відчайдушно ричачи, хапав кривдника за ноги.

– О, боги – ляснула себе по лобі завмерла за кілька кроків від мене Агафія.

А я з подивом виявила, що причиною цього сир-бору була кінська амуніція, яка до того красувалася на Гелі.

– Стояти! – не замислюючись, кинулась я, і, упершись долонями в лоб коня і груди чоловіка з силою відштовхнула обидвох. В різні боки.

Колючка, що не чекав такого повороту, впав на землю, Гель же на мить відсахнувшись, заходився пеститися і тиснутися до мене, ображено і навіть якось зло пирхаючи в бік воїна.