Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

мисливський костюм. — Галдовник? Себто васал або прихильник, зрозуміло, кого саме. Химородник? Себто примхливий, хитрий, або ворожбит, що народжує химери. Ці два слова зрозумілі. Але характерник? Не збагну, звідки воно взялося... Кажуть, ніби угода з дияволом лишає на тілі відмітку, так званий характер. Але я досі не бачив жодного характеру! Самі тільки шрами та родимки. Чи, може, для цього потрібен чаклунський зір?

Магнат присів і зазирнув кожному в очі.

— Мені подобається цікавість на ваших обличчях. От тільки пан шляхтич пропускає всю розмову... А ну, збадьоріть його.

На Ярему вилили друге відро крижаної води, але той тільки перестав хропти.

— Надихався забагато, — з досадою констатував магнат. — Але з таким товстуном краще передати куті меду, чи не так?

Гнат вирячив очі та глухо заревів.

— Справді, вибачте, — магнат ніби розчув його слова і вклонився. — Я забув попередити, що вас було запрошено на невеличку прогулянку до мисливського будиночка. Так хотілося, аби ви його побачили! Вирішив не марнувати часу до ранку та наказав перенести вас сюди, не турбуючи. Сподіваюся, панове не ображаються на мене за цей невеличкий трюк. Бо я, відверто кажучи, перелякався. Думав, що хтось викрив мій маленький секрет... А ваш загін привели якісь недолугі чутки. Іронія! Ви мали всі шанси поїхати звідси цілими та здоровими. Клянуся! Але пан Вишняк не заспокоївся. Почав допитуватися, показав шеляг... Нащо було псувати такий гарний вечір?

Магнат дістав портсигар і поруч з'явився служка із запаленим сірником.

— Він у вас був головатим. Занадто головатим.

Борцеховський випустив пасмо диму та махнув рукою. Один із чоловіків кинув на землю круглий предмет, що підскочив і завмер біля ніг полонених.

Декілька секунд Северин не міг збагнути, що перед ним. Потім роздивився розпатлане волосся, що злиплося від крові, сиву бороду, розкритий рот із висолопленим язиком, незмигні очі... І зайшовся беззвучним криком.

Поряд волали Гнат та Пилип, їхні шиї почервоніли від стогону, на скронях спухли й напнулися вени, і Северин захлинався криком разом із ними, не бажаючи вірити, що все це відбувається насправді. Один Ярема спав та не бачив відрізану голову Марка.

Борцеховський заливисто реготав, закинувши голову.

— Ну, не журіться так. Би ж хоробрі лицарі Сірого Ордену! Люблю сірий колір... І люблю іронію. Ваш учитель займе гідне місце серед решти, — магнат вказав цигаркою в бік дерев. — Певно, у темряві важко розгледіти цю діброву, але повірте на слово: дуби там ростуть непрості. Як бачите, я з пошаною ставлюся до своїх трофеїв...

Заберіть цей непотріб.

Хтось підняв та відніс голову Вишняка. Невже це не жахливий сон, невже він насправді вбив Кременя...

— Відверто кажучи, я міг би дочекатися світанку. Але не стерпів! Грішний, каюся, але я маю на те поважну причину: ще ніколи, ніколи у мене не було водночас чотирьох вовків... І яких!

Магнат відкинув недокурену цигарку та розвів руками.

— Не замордованих, без огидних шрамів, при власному розумі, дужих та амбітних, аж ніяк не божевільних дикунів! З очима, що палають ненавистю, — магнат розсміявся. — Найважливіше, безкоштовно. Мене, як ділка, це неймовірно тішить! Вибачте за драматичну промову, але не можу втриматися від спокуси вразити гідну аудиторію.

Він сплеснув у долоні. Декілька хортів забрехали.

— Ви увійдете до моїх мисливських архівів золотими літерами, панове лицарі, — Борцеховський задумливо взявся за підборіддя. — Кого обрати для початку... Сонько нехай спить, він нецікавий. Козака з оселедцем залишимо на десерт, я відчуваю, що він подарує найзапальнішу гонитву... Отже, лишаєтесь ви двоє. Це розкішне волосся треба забрати неушкодженим... Його справді шкода. А зараз темно, немає часу і дуже кортить розважитися.

Магнат вказав на Северина.

— Отже, першим побіжиш ти! Слухай уважно. От як ми гратимемо: зараз тебе віднесуть до краю діброви та обережно звільнять від кайданів. Не намагайся утнути дурниць, добре? Застрелимо мигцем, — Борцеховський взяв у когось рушницю та махнув нею. — Тут срібло. Я знаю, як убивати ваше плем'я. Приберіть у нього кляп, він хоче щось сказати.

З рота випхали кляп. Северин закашлявся і просипів: — Весь Орден шукає зниклих характерників. Їм відомо, куди ми вирушили. І свідками тому вся корчма. Як вважаєш, скільки знадобиться Ордену часу, аби знайти тебе?

— О, пане Сірововк, чи як вас там, ви просто не знаєте, як все було насправді, — розсміявся Борцеховський. — Так, ви приїхали до мене. Поговорили з Данилом, посадили його до себе на коня... і поїхали кудись проти ночі. Більше вас ніхто не бачив. Отака історія, свідками тому весь маєток!

Борцеховський повернув рушницю прислужнику.

— Проте не переживай за мене, юначе, а потурбуйся про себе. Після звільнення тікай світ за очі. Я подарую фору в кілька хвилин... Шанс перехитрити мене, втекти звідси та викрити світові триклятого вбивцю.

І він знову зареготав. Северин гаряче бажав, аби магнат захлинувся цим сміхом.

Йому було страшно. Це була не Ярослава, що сумнівалася у власних діях, це був справжній божевільний, який відрізав голову Вишняку і тепер хотів убити кожного з них по черзі... А за спиною божевільного стояв численний гурт відданих посіпак.

Чорнововк перевів подих та мовив якомога твердіше:

— Я... я не бігатиму забавкою для твоїх зболених примх. Хочеш убити? Стріляй.

— Ого! Який відчайдух, — здивувався Борцеховський і уважно придивився до Северина. — Цікавіший, ніж здавалося. На тлі своїх побратимів ти найбільш непоказний, знаєш про це?

Магнат дістав з піхов на боці багато прикрашену шаблю. Вона яскраво блиснула у місячному сяйві.

— Хвалю за хоробрість, але ти побіжиш, юначе, і так швидко, як в житті не бігав. А як надумаєш далі корчити з себе героя, то ця шабля із посрібленим лезом почне позбавляти твоїх друзів деяких потрібних їм органів. Очі, вуха, носи, пальці... Чи каструє їх, адже шаблі такі непередбачувані та норовливі панни... Широкий вибір, довільний порядок! Наскільки мені відомо, характерники не вміють відрощувати відрубане.

Він наблизився — і разом з ним солодкавий запах