Анна Ліє Кейн - Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн

Епілог

Літо у Валуа починалося пізно. Мені здавалося, що більшу частину року тут панує зима. Іноді зливами відзначалася осінь, а відлигами весна. Літо ж лише на кілька діб зазирало сонячними промінчиками, та знову тікало на південь.

Та мені це подобалося. Постійне сонце та спека відтепер асоціювалися зі степами та пустелею Чогрі. Заметілі, снігопади та розмита від дощів земля більше ніколи не викличуть у мене невдоволення.

Я стояла біля відчиненого вікна, вдихаючи свіжий запах літа. Волосся, що вже трохи відросло, Альба зібрала у зачіску. Ззовні доносилися голоси робітників. Вомон-ле-Тіссен продовжували відбудовувати.

Торгнір Гунар особисто відправив у Валуа на допомогу барону Асгейру Гунару найкращих архітекторів. Вони запевняли, що оновлена фортеця буде набагато кращою і надійнішою за стару.

Війна скінчилася поразкою Джастани та Чогрі. Жорстокості вимог до Джастани навіть я дивувалася. Чогрі ж відбулося відносно легко.

Двері тихо відчинилися. Я обернулася і посміхнулася чоловікові.

- Ще працюєш? - Асгейр підійшов ближче. Схилився до мене та легенько поцілував у губи. Потім обійняв за талію і теж глянув у вікно.

З кабінету було видно краєчок вежі з годинником. Я розпорядилася відреставрувати її у першу чергу. І тепер вона носила імʼя свого творця: башта Бертолдо.

- Вже закінчила, - я обхопила чоловіка руками, сама притискаючись до нього. - А ти?

- Теж. От хотів запросити тебе на вечерю.

- І куди підемо? - я весело розсміялася. - У велику столову чи у малу?

- Я хотів забрати тебе у ліс, - здивував мене чоловік. Він схилився ближче, поцілував мене у щоку. Спокусливо зашепотів на вухо: - На ту галявину біля озера. Побудемо тільки вдвох. Відпочинемо від шуму, вип’ємо вина. А потім, можливо, скупаємося в озері.

- Там вода холодна, - я опустила очі, відчуваючи, що червонію. Але відмовляти я не хотіла, тому спробувала виправдатися: - На півночі озера і річки не прогріваються.

- Не бійся, - Асгейр посміхався лишаючи поцілунки на моїй скроні, лобі та волоссі: - Я не дозволю тобі замерзнути. Можливо, тобі і самій потім захочеться впасти у холодну воду.

- Припини, - я сміялася, намагаючись легенько відштовхнути від себе чоловіка. Він раптом зітхнув. Не випустив мене з обіймів. Але притиснувся губами до мого чола. Хвилину над чимось міркував, а потім сказав:

- Наступного місяця ми вирушаємо у столицю.

- Знову? - я здригнулася. Страх оповив моє тіло. Але, проганяючи його, мене сильніше притиснув до себе Асгейр.

- Тепер я тебе не залишу, не відпущу ні на мить! Сандро, нам треба приїхати до Торгніра. Наш шлюб все ще…

- Мені вже не хочеться того шлюбу, - прошепотіла ледь чутно. Та Асгейр здивовано глянув на мене:

- Не хочеш бути моєю дружиною?

- Звісно, хочу! - обурено скинулася я, а потім знову спохмурнішала. - Просто боюся їхати у столицю.

- Я буду з тобою, - Асгейр провів рукою по моєму волоссю. - Адже ти мені віриш?

Дивлячись в його очі, кольору найчистішого блакитного льоду, я чесно відповіла.

- Більше ніж собі.

- Обіцяю, що все буде добре!

***

Після вечірнього купання, Альба витаскувала з мого волосся дрібне сміття і бурмотіла собі під ніс.

- Ви благородна леді, Сандро, а зараз маєте такий вигляд, наче селянка.

- Мене ж ніхто крім тебе не бачить, - посміхалася я, спостерігаючи через дзеркало за обуреною покоївкою. Настрій у мене був прекрасний.

Стукіт у двері змусив нас завмерти та обернутися. Двері відчинилися. На порозі зʼявився Коррадо. Він був одягнений у сіру сорочку, темні штани. Навіть на ногах було взуття. За його спиною стояла Ромілда.

- Мамо, - промовив хлопчик. - Я хотів побажати доброї ночі.

Пасинок усе частіше дозволяв нормально одягати себе. Навіть не бруднив парадний одяг фарбами. Після того як Арне Йансе підшукав для нього вчителя, хлопчик навіть ходив коридорами палацу. 

Я встала з крісла, наблизилася та обійняла пасинка. Побажала добрих снів у відповідь і хлопчик з Ромілдою пішов до своєї кімнати.

- Ви зробили неможливе, - промовила Альба, знову беручись за мою зачіску. Вона намазувала на волосся якесь масло, яке повинно було живити і допомагати з ростом.

- Я лише не відмовилася від цієї дитини.

- Вам вистачило доброти і розуму не відступитися, - хитнула головою Альба. Вона торкнулася мого плеча пальцями. - Валуа відтепер у надійних руках.

Аж раптом кімнату наповнив гуркіт. Я навіть підскочила на ноги. Виявилося, що у вікно вдарився якийсь птах, але скло витримало.

- Ворон, - прошепотіла Альба і закрила рот рукою. - Погана прикмета.

Я глянула на покоївку, потом на вікно, за яким вже загусла темрява. Закусила губу, але все ж не дозволила Альбі продовжити тему, поквапивши її з волоссям. Невдовзі мав повернутися Асгейр.

***

Та чоловік десь затримався. Коли Альба пішла, я взяла до рук листа на якому був зображений герб ханства Чогрі. У Ділари був гарний розбірливий почерк. Великі літери стояли рівнесенько одна за одною.

Жінка писала, що вона тужить за загиблим чоловіком. Та єдина її відрада - маленький син, якого вона любить усім серцем, і нікому не дозволить скривдити. Ділара писала, що Чогрі зможе розрахуватися з Мілаїрою вже за вісім років. А якщо мені потрібна буде якась допомога, то я можу звертатися до неї.

Відтепер Ділара здобула майже повну владу у ханстві, правлячи як регент. Поруч з нею завжди був вірний радник - Зіяд.

Останнього я бачила особисто місяць тому. Він приїздив з доповіддю у Валуа. І на шиї в нього несподівано побачила яскраву молоду змію. Але тепер вона мене не злякала, а навіть якось заспокоїла.

Нарешті двері відчинилися, пропускаючи у приміщення мого чоловіка. Я відкинула листа та пішла до нього.

Уже в ліжку, звично поклавши голову чоловікові на плече, відчуваючи як його пальці креслять на моїй спині візерунки, зізналася:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍