Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

— Твоє прізвище випадково не Коркмаз?

— Так, Меліссо ханим.

— Тоді, твій батько — Альтан Коркмаз?

Вона кивнула, відстібнувши одну руку. Хоча я вже могла рухатися, навіть спробувати втекти, як тільки ноги будуть звільнені. Якісь невідомі сили приклеїли мене до ліжка.

Я просто дивилася на дівчину, про яку чула не раз. По розповідях, вона була надзвичайно розумною та талановитою. Батько дозволив їй вчитися в найвищому університеті Туреччини на медика. Вона зараз має вчитися, а натомість коле мені ліки, щоб мене спокійно вивезли з країни. От кому, а їй точно тут не місце.

— Не боїшся, що втечу?

Вона насторожено глянула.

— За дверима багато чоловіків, а на посадковій смузі ще більше. Ви не зможете втекти, пані. І якщо ви спробуєте, не тільки вас покарають.

— Не втечу, не дурна, — промовила, розтираючи зап’ястя. Надін так само відстебнула мої щиколотки. — Тебе не покарають. Ти чудово знаєш, хто твій батько, тож і ханим мене звати не варто. Ти зараз вище мене статусом.

— Ви помиляєтеся. Зараз ми в одному статусі.

Нахмурилась, примружившись, спостерігала, як Надін ставить на ліжко біля мене тканини.

— Що ти маєш на увазі?