Вікторія Ковзун - Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун

І якщо уся ця зловісність – насправді лиш маска… то він у мене її зніме!

– Та скільки можна?! – скрикнула я і підірвалась на ноги. – От ви нормально можете… – заготувала полум’яну промову, аж раптом обірвалась на півслові.

Ноги підкосились – і я полетіла на землю. Буквально сантиметр лишався до удару, як чиїсь руки встигли мене підхопити (все-таки добре, що він недалеко вмостився, бо провалився би фокус).

– Арчі! – зірвався знайомий голос. – Арчі!..

І я безсило повисла на тих його сильних руках, а довкола піднялася справжня колотнеча. Хлопці підірвалися з місць, поскакували на ноги, забігали всі, хто куди… Кликали Арчі, посилали по воду, посилали по Арчі, кликали воду…

А щоб його! Мені сподобалося в нього на руках. Він так мною метеляв, що я вже й не могла згадати веселішого атракціону! Та врешті картини з-під шикарних густих вій виявилось недостатньо, і я розплющила очі повністю.

– Лишечко! Та ти, виявляється, такий милий, коли переляканий! – закліпала я, і всі одночасно завмерли.

І у всіх такі пики перелякані, і стурбовані, і перелякані, і стурбовані… А це стурбувались ще більше.

– Що за… – почав Піт Аллен.

– Ну, і нащо весь час так скалитись страшно, як ти можеш виглядати так мило? – ще більш нерозуміюче закліпала я.

– А щоб його! Та ця дівка нас взула!

Лелечки, які довірливі хлопці! І аб-со-лют-но не страшні. Невже це найвідоміші розбійники королівства? Невже це я від них тремтіла? Аж соромно, чесно.

– Отже? – зручніше вмостилась на його руках. – То коли в нас обід?

– Сніданок, – буркнули над казаном.

– Ей! Чорне та бездушне! Ти ж пробував: воно в них хоч їстівне?

Опал авторитетно закивав, і, либлячись на всі тридцять два, я обернулася до Піта Аллена. Його пика була варта всіх моїх переляків так мук.

– Ех! В любої сестрички навчилась… – потягнулась задоволено.

– Добре хоч не в любої матусі, – хмикнув він.

– Ах! То ти знаєш, хто вона насправді?

– Та я навіть думав, що ти перейняла у неї і характер, і ремесло. Але зараз ти точно більше схожа на сестричку.

– Пф! Та я її терпіти не можу! Це все обставини змушують!

– Ага, я бачу, – сказав він. Цікавий-цікавий і зовсім не страшний.

– До речі, а чому ти без капелюха? Піт Аллен повинен бути з капелюхом! – знову закліпала я.

– Це ще з якого дива? – його брови поповзли догори.

– Знаєш, а я бачила твій капелюх біля нашого маєтку. Чому ви ніколи не грабували наш маєток? Ви боялись сеньйори Лефевр? Чи ви з нею у змові? Чи це місце для тебе щось означає? Чи ти просто…

– І це все, – хтось схопився за голову. – Баба налякана – баба мовчить. Баба щаслива – пацану гаплись.

– Зовсім розперезалась. Зовсім вже втратили хватку! – підхопили далі.

– А це все та його мегера винна! От якби не вона…

– Що ти сказав?! Як ти її назвав?! – зашипіли над казаном, і в попереднього щось полетіло.

– Ґвалт! В нього ніж! Не йди на беззбройного!

– Порядок в таборі! – гримнув Піт Аллен. – Якщо ви знову перевернете казан… то я просто не знаю, що я з вами зроблю!

– Фок-грот-брамсель мені в ліве вухо! Мати твоя каракатиця! Та ви збираєтеся цього ненормального прибрати чи ні?! – знову перебив всіх голос із дерева.