Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Тремтячими руками прокурор Максвел дістав з кишені магічне дзеркальце і воскресив в пам’яті образ помічника.

— Усіх одногрупників Нокса до мене на допит. І керівника практики… Як там його…

— Професора Еткінса? — уточнив сонний Тарн.

— І директора Кроулмена також. Підготуй офіційні виклики і запроси менталіста.

****

Було помилкою читати той літопис перед сном. Андрея так і прокинулася зранку, з важчезною книженцією на грудях. Усю ніч їй снилися дивні сни. Королі спершу благали про допомогу, а потім погрожували розкрити усім її секрет, принцеса без обличчя гойдала на руках мертву дитину і голосно плакала, проклинаючи увесь світ. І посеред усього цього божевілля наче пам’ятник незворушності стояв Лірен.

Навіть розплющивши очі, Андрея все ще відчувала на собі його холодний погляд. Віддихавшись, вона нарешті зняла з себе книжку і повернула голову, щоб бачити годинник.

Наступної миті дівчина зірвалася з ліжка і кинулася у ванну кімнату. Як тільки вона могла проспати? Андрея настільки захопилася вчора читанням літопису, що геть забула підготуватися до занять. Навіть потрібні конспекти не відібрала. Планувала сьогодні встати раніше і спокійно зібратися.

Закінчивши з водними процедурами, дівчина нашвидкуруч причесалася і витягла з шафи стопку зошитів. Вона швиденько відшукає потрібні конспекти… Їй ж іще в кабінет соцпрацівника навідатись треба.

Зібравши сумку, Андрея уже збиралася ставити зошити на місце, коли зі стопки вилетів листок і впав на землю. Тихо вилаявшись, вона засунула зошити назад до шафи і нахилилася, щоб підняти його.

— Що це? — їй все ще дивно було чути чужий голос зі своїх уст. — Здається, я уже бачила його раніше…

Андрея мимоволі усміхнулася. Схоже, Аніка знайшла спосіб уникнути зайвих витрат. Її список літератури був практично ідентичний тому, який їм видали. Відрізнялися тільки автори. Навіть назви підручників були практично ідентичними.

Треба буде навідатись пізніше в бібліотеку. Акуратно згорнувши листок, вона засунула його в бокову кишеню сумки і ще раз глянула на годинник. Якщо пропустить сніданок, може навіть встигнути навідатися до соцпрацівника.

Як не дивно, вона виспалась, вперше відколи переїхала в гуртожиток. І це, незважаючи на те, що засинала в обнімку з книжкою.

Ідучи коридорами адміністративної будівлі, Андрея поглядала на вулицю через вікна. Надворі було напрочуд сонячно і тихо. Навіть вітру не було чутно. Наче затишшя перед бурею.

Дівчина заклякла на мить, після чого різко видихнула і відвернулася від вікна. Наче у неї був час на марні тривоги.

Уже перед кабінетом вона зупинилася, поправила форму і глибоко вдихнула, перш ніж постукати.

Але ще до того, як встигла торкнутися дверної ручки, двері відчинилися і заїхали їй по обличчю, так що на деякий час вона втратила рівновагу і мало не впала. На щастя її піймали, але на цьому неприємності не закінчились. Ніс горів вогнем, а тому вона спершу побачила кров, і тільки тоді усвідомила що це із носа капає.

Їй одразу ж вклали в руки носовичок, і Андрея поспішно приклала його до носа. Через шум у вухах вона не могла розібрати ні слова із того, що їй говорили. Тілький й могла що безпомічно стояти на місці, чіпляючись пальцями за піджак того, хто мало не відправив її на той світ. І тільки коли побачила як із кабінету виходить викладач, схаменулася.

— Заждіть, будь ласка, — вона відштовхнула від себе студента, навіть не глянувши на його обличчя і буквально за рукав піймала викладача.

— Що? — роздратовано запитав чоловік, окинувши її гидливим поглядом.

Андрея шморгнула носом і ніяково відпустила рукав чоловіка.

— Я вчора не встигла до вас зайти. Мені потрібні матеріали для практичних занять.

Чоловік скривився і пересмикнув плечима, але все ж таки повернувся в кабінет і, зайнявши своє місце, вказав їй на стілець навпроти.

Андрея тихенько подякувала за хустинку і поспішно зайшла всередину, зачинивши за собою двері.

— Руку, — простягнув їй долоню чоловік.

Андрея спершу розгубилася, а тоді згадала про мітку. Викладач швидко зчитав її після чого на його столі матеріалізувалася тонка папка.

— Лер Аніка, — хмикнув він і вперше подивився на неї. Цього разу він по справжньому розглядав її. Десь з хвилину. Так що, Андрея з упевненістю могла сказати, що її впізнали. — Схоже, це правда, і ти нічого не пам’ятаєш.

Він знову оглянув її повільно з голови до ніг, особливу увагу приділивши деяким місцям, так що Андрея навіть забула на деякий час про кровотечу. Не так повинен дивитися викладач на неповнолітню студентку.

А Аніка, за мірками магів все ще вважалася неповнолітньою хоч і було їй двадцять років. І це не просто якась видумка чи забаганка. Маги дорослішали повільніше. Якщо порівнювати магів з простаками, то їх двадцять відповідає шістнадцяти-сімнадцяти рокам простаків. Тож, до повноліття Аніці залишалося ще роки чотири.

Чоловік несподівано посміхнувся і в купі з масним поглядом, ця посмішка викликала у Андреї нудоту. Вона опустила погляд на табличку на столі і знову подивилася на викладача. Професор Тайрон Еткінс перестав, нарешті, на неї витріщатися і заглянув натомість в її папку.