Адалін Черно - Стань моїм першим, Адалін Черно

Глава 41

Кіра

Я підходжу на тремтячих ногах. Останнє, що я сьогодні їла — Нінчин обід, а вже пізній вечір. Організм дає знати про свій голод невеликою нудотою та запамороченням, але я однаково йду. Він покликав, і я йду до нього. Підходжу ближче, вловлюю запах алкоголю та помічаю обриси пляшки та склянки на столі. Скільки він випив, оцінити не можу, але, гадаю — пристойно, тому що він ніколи так зі мною не розмовляв.

— Щось сталося? — запитую тремтячим голосом.

Підходжу ще, але зупиняюся за крок від нього, не наважуючись йти далі.

— Ближче, Кіро.

Він не відповідає на моє запитання, щоправда, голос трохи пом’якшується. Я ковтаю й роблю останній крок. Далі — ривок, і я опиняюся в нього на колінах. Його обличчя знаходиться за якихось кілька сантиметрів від мого. Кирило шумно втягує повітря, а потім фіксує мою потилицю рукою.

Я нічого не розумію. Нудота підступає до горла, але я швидко її ковтаю й питаю ще раз:

— Щось сталося? Ти мене лякаєш…

Я починаю думати, що він дізнався. Мій обман розкрився, і тепер він знає, що я ніяка не Царьова, а Арбатова. Проте завчасно себе не виказую. Чекаю відповіді.

— Сталося, Кіро, — каже Кирило. — Ти сталася у моєму житті.

— Це погано? — в нерозумінні запитую.

Замість відповіді Кирило перехоплює мою долоню і прикладає її до лівого боку грудей.

— Відчуваєш?

— Що?

— Серце… б’ється… швидко. Поруч із тобою.

— Це все алкоголь, — говорю з усмішкою.

Розслабляюся. Він не змінює тону, але я більше не нервую. Натомість влаштовуюся на його колінах зручніше, обіймаю за шию. Владу свою відчуваю над ним після сказаних слів.

— Це все ти.

Його рот накриває мій так різко, що я не встигаю зробити черговий вдих. М’які губи зминають мої в голодному поцілунку, руки стискають моє тіло міцніше. Я скучила, боже, як я скучила. Словами не переказати. Розбурхані емоції розганяють у венах кров. Я буквально відчуваю, як вона тече всередині мене, закипає. Від його поцілунків, від рук.

— Чому ти не приїжджав? — запитую, відриваючись від нього.

Кирило мовчить. Я впевнена, що дивиться на мене, але відповіді не дає.

— Де ти був? — знову ставлю запитання. — Я чула дитячий голос.

Його мовчання затягується, і я починаю говорити все підряд. Буквально все невдоволення на нього вивалюю. Я тиждень страждала, чекала на нього, засинала насилу без тепла його тіла поруч, а він мовчить… Тільки торкається мене. Проводить руками по талії, грудях, спині, шиї, пестить, запускаючи язики полум’я по всьому тілу.

— Я так сумувала… — вважаю це важливим, щоб повідомити йому. — Ти навіть не уявляєш.

— Уявляю.

Питання про дитину він залишає відкритим. Не відповідає, а я, всупереч тому, що завелася з пів оберту, усе ж таки хочу, щоб сказав. Бажано те, що я хочу почути. Чому він не відповів?

— Скажи мені, — кажу вимогливо. — У тебе є сім’я?

— Що? — Кирило насилу відривається від моєї шиї, дивиться на мене, але через темряву я не бачу виразу його обличчя й не знаю, про що говорить його погляд.

— Дитина, вона… твоя?

— Ні, Кіро. У мене немає дітей та жінки.

— Тоді де ти був?

— Кіро…

Я знаю. Знаю! Розумію, що це вже — претензії, а ми почали стосунки зі свободи та сексу. З потреби. Ми обоє потребували одне одного, а я перетинаю межу. Але не можу не чекати від нього відповіді. Хочу почути. Хай скаже.

— У мене нікого немає. І не було весь цей тиждень.

На підтвердження цих слів Кирило штовхається вгору, і я стегном відчуваю його кам’яний член. Це зізнання мені подобається. Як і те, що в нього немає дітей. Я не зможу… не зможу його ділити.

Боже, коли я встигла стати нестерпною власницею?

Після відповіді Кирила, я лину до нього, обіймаю за шию, обхоплюю ногами його стегна, штовхаюсь ближче, змикаючи п’яти за його попереком. Я буквально обвиваю його настільки, наскільки це можливо. Я так відчуваю. Готова бути з ним, поки він зі мною й лише зі мною.

Мене переповнюють емоції. Ллються вже через край. Відчувши його слабину, я починаю тиснути, проявляти свої почуття активніше, віддаватися йому повністю, тонути в ньому буквально. Я намагаюся себе контролювати, звісно, але з кожним разом виходить дедалі складніше. Проте в Кирила чудово виходить! Він впевнений і зосереджений завжди, не зривається, не чинить безумства, не кричить про те, що відчуває. Я взагалі не розумію, чи відчуває він до мене щось, окрім гострої похоті.

Коли аналізую наші стосунки, здається, що відчуває. Хіба може не відчувати? Він тиждень ні з ким не був, нікого не трахав, приїхав до мене. Роздягає мене з нетерпінням, цілує зі спрагою, пестить до запаморочення. Я впевнена, що відчуває, але йому складніше. Він для мене — маяк, а я для нього — заблукалий корабель. Один із…

Йому складно змінити своє життя й підлаштувати його під мене, складно уявити, як ми виглядатимемо в суспільстві, як мене представляти не лише друзям, перед якими можна відкритися, а й перед партнерами та суспільством. Він мене не знає. Зараз я для нього — звичайна дівчина. Бідна студентка, яка живе на те, що заробляє в ресторані. Я справжня для нього — вигідна в матеріальному плані партія. Наші тата давно дружать і якщо він зі мною одружиться, з великою ймовірністю керуватиме компанією мого батька.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍