Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

Але при звуках цього розмаїтого концерту, що раптово розпочався, всі угоди були відкладені, і горлані могли перевести подих.

Його величність Муані-Лунга, король Казонде, вшанував ярмарок власною присутністю. Його супроводжувала досить численна свита із дружин, «чиновників», солдатів і рабів. Альвеца та інші негроторгівці поспішили йому назустріч. Вони не скупилися на шанобливі привітання, знаючи, що коронований п’яничка досить чутливий до лестощів.

Старий паланкін, у якому принесли Муані-Лунга зупинився посередині площі, і царьок, підтримуваний десятком послужливих рук, ступив на землю. Муані-Лунгу було п’ятдесят років, але на вигляд йому можна було дати всі вісімдесят, і скидався він на старезну, облізлу горилу. Його голова була пишно вбрана в якусь подобу тіари, прикрашену пазурами леопарда, пофарбованими кіновар’ю, з пучками білої вовни. Це була корона володарів Казонде. Дві вишиті перлами спідниці зі шкіри антилопи куду, зашкарубліші за фартух коваля, оперізували стегна короля. Його груди були прикрашені татуюванням зі складним візерунком, що свідчило про старовиність королівського роду; якщо вірити цим вказівкам, родовід королівського дому Муані-Лунга губився в пітьмі століть. На щиколотках, на зап’ястках, на обох передпліччях короля дзенькали мідні браслети з інкрустацією зі скляного намиста, а взутий він був у чоботи виїзного лакея з жовтими відворотами, — їх подарував йому Альвеца років двадцять тому. У лівій руці король тримав ціпок з круглим срібним набалдашником, а в правій — хлопавку для мух, з руків’ям, прикрашеним перлами. Парадне вбрання короля завершувала стара парасоля, що здіймалася над його головою, поцяткована різнобарвними латками, як штани Арлекіна, лупою, що висіла на шиї, та окулярами, які прикрашали ніс, — предметами, якими переймався кузен Бенедикт, — їх знайшли в кишені у Бата, і Альвеца подарував їх його величності Муані-Лунгу. Таким був цей негритянський монарх, який тримав у страху область, що простяглася на сто миль.

Вже з тієї причини, що він обіймав королівський престол, Муані-Лунга вважав, що веде свій початок «просто з небес», а тих своїх підданих, які б насмілилися засумніватися в цьому, він відправив би на той світ переконатися у справедливості його твердження. Муані-Лунга заявляв також, що за своєю божественною природою він вільний від всіх земних потреб. Якщо він їсть, то лише тому, що це йому подобається, а п’є лише заради задоволення. До речі, слід сказати, що не можливо було випити більше, ніж Муані-Лунга. Його міністри, його чиновники, закоренілі п’янчуги, виглядали непитущими у порівнянні з ним. Його величність був проспиртований наскрізь і без упину вливав у себе усілякі напої: міцне пиво, настоянку «помбе», а особливо — горілку, яку у великій кількості постачав йому Альвеца.

У гаремі Муані-Лунга було безліч дружин всіх рангів і віку. Більшість дружин супроводжували його на ринкову площу. Муане — першій дружині, королеві, яка носила титул, — було років під сорок. На ній була строката картата хустка й спідниця, сплетена із трави та розшита намистом. Вона обцяцькувала себе такою кількістю намиста, скільки вмістилося на шиї, на руках і ногах. Багатоповерхова, складна зачіска облямовувала її крихітне мавпяче обличчя. Загалом — справжнє страховисько. Інші дружини його величності, які набиралися з його сестер та інших родичок, не такі ошатні, але молодші, випливали за першою дружиною, готові за першим знаком господаря взятися до виконання своїх обов’язків… живих меблів: коли королю завгодно було сісти, дві з них пригиналися до землі й слугували йому сидінням, а інші розстелялися під його ногами своєрідним чорним килимом!

Слідом за дружинами у свиті Муані-Лунга йшли його міністри, воєначальники та чаклуни; вони, як і їхній монарх, теж не дуже твердо трималися на ногах. При погляді на цих дикунів насамперед впадало в око, що в кожного з них не вистачало якої-небудь частини тіла. Один був безвухим, інший — безносим, у третього бракувало руки, у четвертого — ока. Серед них не було жодного, хто міг би похвалитися наявністю повного комплекту частин свого тіла. Це пояснювалося тим, що законодавство Казонде визнавало лише два види покарань: страту або каліцтво, причому ступінь покарання залежав від забаганки Муані-Лунга. За найменшу провину наближених короля калічили й калічили, і найбільше придворні боялися втратити вуха, бо тоді вже вони не могли носити сережки.

Єдиним одягом начальників, «кілоло», тобто правителів районів (декому з них ця посада переходила у спадок, інших призначали на чотири роки), був червоний жилет і ковпак зі смугастої шкіри зебри, а в руках вони тримали знак своєї влади — довгий бамбуковий жезл, один кінець якого був натертий магічним зіллям.

Солдатам за знаряддя нападу та оборони слугували луки, у яких руків’я було обгорнене запасною тятивою й прикрашене бахромою, гостро відточені ножі, списи з довгими та широкими наконечниками та пальмові щити, прикрашені вигадливим різьбленням. Щодо мундирів, то його величність не переймалася витратами на них.

Кортеж замикали придворні чаклуни та музики. Мганнги — чаклуни — водночас були й лікарями. Африканські дикуни сліпо вірять у чудотворну силу заклинань своїх мганнгів, вірять у ворожіння та у фетиші, за які їм слугують глиняні фігури, поцятковані білими й червоними плямами, що мають означати фантастичних тварин, або вирізані з дерева фігурки чоловіків і жінок. Утім, багато чаклунів були так само покалічені, як і решта придворних. Ймовірно, розгніваний монарх саме так карав і своїх мганнгів, коли їхні ліки не приносили йому полегшення.

Музики — чоловіки й жінки — трясли неймовірно дзвінкими тріскачками, били у гучні барабани, гупали довгими палицями з гутаперчевими кульками на кінцях у свої «марімеба» — щось подібне до тимпана, зробленого з декількох гарбузових пляшок різного розміру. Загалом, шум виходив неймовірний, і сприймати його могли лише вуха африканців.

Над королівським кортежем майоріли прапори й прапорці. Воїни несли на вістрях пік побілілі черепи сусідніх негритянських царьків, переможених Муані-Лунгом. На площі короля зустріли бурхливими привітальними вигуками. Охорона караванів розрядила в повітря рушниці, проте звук пострілів потонув у розпачливому ревінні юрби. Хавільдари поспішно натерли свої чорні фізіономії порошком кіноварі, яку носили в мішках за поясом, і простяглися ниць перед королем.

Альвеца, виступивши наперед, підніс королеві велику пачку тютюну — «заспокійливої трави», як її називають у Казонде. Це було досить доречно: Муані-Лунга саме мав потребу в якому-небудь заспокійливому засобі, тому що він з ранку чомусь перебував у дуже