Димитр Ангелів - Сміливий чунг

до них голову. Він легенько ворухнув вухами і втупив у них жовті очі, проте лишався таким же спокійним і гордим. Потім байдуже одвернувся, позіхнув і неквапом, спокійно рушив у протилежний бік, навіть не глянувши на чунгів. Чунги перестали махати руками й замовкли: вони не могли опам’ятатися від подиву й радості: грау їх послухав, грау пішов і не стрибнув на небо, грау не з їсть білого світила!

Вперше сталося так, що грау, побачивши чунгів, повернув назад, навіть не заричавши й не вишкіривши свої білі гострі зуби. Так само вперше чунги, зустрівши грау, не кинулись навтьоки і не напали на нього. Їх було багато, і коли б грау напав, вони могли б його вбити, бо всі мали в руках каміння та ломаки, до того ж, камінь Голобедрого був такий гострий, що легко міг би порізати хижака на шматки. Але грау, мабуть, зрозумів, чого від нього хотіли чунги, про що вони його благали, тому послухав їх і пішов геть. Так, вони впросили його і відтепер уже ніколи не будуть нападати на нього і вбивати, якщо він не нападе на них першим. Чунги знову його попросять, і він не з’їсть біле світило. Воно сходитиме щодня, як сходило й досі.

Цілий день чунги перебували під сильним враженням від цієї незвичайної зустрічі з грау і весь час озиралися, чи ке з явиться він знову з якого-небудь боку. Самі не знаючи чому, у цей день вони не наважились далеко відходити від печери й їли лише цибулини. Підкопуючи кущ, Голобедрий ненароком зламав свій гострий камінь. Кинувши його, він почав шукати собі інший, проте далеко від групи не відходив. Незабаром йому вдалося знайти гострий зручний камінь. Правда, краї цей камінь мав уже не такі гострі, як попередній, ним важче було копати, а коріння він зовсім не різав, і при першому ж ударі об другий камінь від нього відколовся чималий шматок. Від цього камінь став гострішим, але тримати його було незручно — заважав гострий край. Голобедрий кинув цей камінь і почав шукати інший, проте не знайшов кращого і знову взяв його. І навіть сам не розуміючи, яке чудове відкриття робить, він легенько вдарив тим краєм, що заважав йому, об інший камінь. Край надщербився. Він ударив ще раз — від каменя відлупився ще невеличкий шматочок. Голобедрий спробував, чи зручно тепер його тримати. Камінь став зручнішим, але не зовсім: край треба було ще трохи оббити. І Голобедрий почав легко, обережно оббивати його. Так, не замислюючись над тим, до чого приведе його нова догадка, він змінив первісну форму каменя.

Зацікавившись цим перетворенням, яке ще ніколи не зробив жоден чунг, Голобедрий здивовано почав оглядати й обмацувати камінь… Ця нова свідома дія була цікавою сама по собі, і він знову почав оббивати камінь, проте вже не для того, щоб загострити його, а заради самої дії. Камінь був м’якої породи, і Голобедрий зробив з нього міцний і досить зручний копач.

— Хі-кхі! Хі-кхі! — радісно захлипав Голобедрий.

Він радів не так самому копачеві, — оскільки не розумів, для чого він міг би йому прислужитися, — як тому, що зробив щось таке, чого не могла б зробити ніяка тварина і не робив досі жоден чунг.

Його незвичайний вигук привернув увагу інших чунгів. Вони підійшли до Голобедрого, обступили його й почали уважно дивитись на те, що він робив. Звівши брови та витріщивши очі, вони чмокали від здивування, не розуміючи, що робить Голобедрий.

Сміливий підійшов до нього, простяг руку до каменя й примусив Голобедрого припинити оббивати камінь. Він почав оглядати та обмацувати камінь, наче побачив на ньому щось нове, таке, чого раніше ніхто не бачив. На камені чітко видно було сліди того грубого, первісного моделювання, яке зробила рука Голобедрого. Було також видно, наскільки зручнішим для копання став камінь після цієї обробки.

Першим почав обтісувати1 свій камінь Сміливий, за ним до роботи взялися й інші чунги. Навіть ті, у кого були й без того зручні камені, також почали оббивати їх. Дехто просто порозбивав свої камені, але їх це не бентежило. Важливим було те, що вони по своїй волі могли змінити форму каменя, зробити його іншим, і сама ця дія сповнювала їх почуттям вдоволення й радості.

Ясна річ, ця перша обробка каменя була ще надто грубою, бо копачі майже нічим не відрізнялись від звичайних каменів. Але це грубе оббивання було вже справою руки чунга, плодом його свідомості, яка вже прокинулась. І ці копачі, ці грубо оббиті камені були першими виробами чунгів, першими виробами на землі.

Надвечір чунги, як звичайно, поверталися до своїх печер. Якщо не рахувати незвичайної зустрічі з грау і особливого страху, якого вони зазнали вперше в житті, усі були надзвичайно вдоволені цим днем, оскільки їм дуже сподобалися копачі. Сміливий і Голобедрий, а також Молода пома виявили при обробці каменів справжню майстерність, і їхні копачі були набагато зручнішими, ніж у інших чунгів. Копачі не давили в пальці і не здирали шкіри на долонях, бо гострі краї у них були добре оббиті й згладжені.

Правда, ці «майстерно» зроблені копачі були не набагато кращими від звичайних, гострих каменів. Підкопуючи ними коріння, чунги докладали майже тих самих зусиль, що й раніше, проте їм здавалося, що тепер працювати значно легше. Їм так сподобалося копати цими каменями, що вони майже цілий день не випускали їх з рук, їли тільки цибулини і навіть не подумали про те, щоб убити якусь тварину.

Група Сміливого наближалася до печери. Попереду ішли перевальцем молоді близнята, з інтересом зупиняючись перед усім, що привертало їх увагу. За ними бігли маленькі ла-ї, раз по раз озираючись, чи йде за ними Молода пома. Вони вже не ссали її груді, але не їли ні цибулин, ні плодів, а тільки м’ясо і завжди нишпорили в кущах, шукаючи бром-бром, жу-жу, ми-ші та безкрилих крі-рі. Молода пома, йдучи поруч Голобедрого, ні на хвилину не зводила з них очей, розуміючи, що вони ще потребують материнського захисту.

В центрі групи йшли Сміливий та