Геза Гардоні - Зірки Егера

Дервіш вдячно глянув на юнака. Але потім його обличчя знову спохмурніло, і, махнувши рукою, він сказав:

— Чого варта відвага без щастя!.. Я воював хоробро доти, доки зі мною був мій амулет. Мені він дістався від старого бея, який помирав на полі бою. Цей амулет благословив якийсь герой, що воював разом з пророком. Душа витязя і зараз допомагає в битві тому, хто носить його каблучку. А потім я попав у рабство, і один священик забрав у мене амулет. Поки я носив його на грудях, мене не брали ні кулі, ні шабля. Але як тільки його не стало в мене, рани й біди посипалися на мене одна за одною. Офіцери мої зненавиділи мене. Мій батько — славнозвісний Ях'я Оглу Мохамед, паша у Буді,— прогнав мене. А мій старший брат — славний Арслан-бей — став моїм ворогом. Приятелі обікрали. Я кілька разів попадав у рабство. Щастя відвернулося від мене...

Делі глянув на ліву руку дервіша. На вказівному пальці червонів довгий рубець, ніби палець колись розрізали аж до зап'ястя, потім зашивали рану.

— У тебе і на руці шрам.

— Так. Я цілий рік не міг поворухнути рукою. Нарешті один святий дервіш порадив мені тричі відвідати Мекку. Я ще тільки раз побував там, а рука вже загоїлася.

— Отже ти й далі залишаєшся дервішем?

— Цього я ще не знаю. Я сподіваюсь, що щастя все-таки повернеться до мене, і якщо я ще двічі пройду святим шляхом у Мекку, то знову повернуся до війська. Але горе мені, якщо не знайду свій амулет. Доти все в моєму житті буде непевним.

— І ти сподіваєшся знайти свій амулет?

— Коли мине тисяча й один день, може, й знайду.

— І ти повинен притримуватися спокути тисячу й один день?

— Так, тисячу й один день.

— І обійти всі мечеті?

— Ні, я йду тільки від Печа до Мекки. І щодня молюся, перебираючи чотки, вимовляючи тисячу й один раз священне ім'я аллаха.

— Дивно, така розумна людина, як ти...

— Перед аллахом немає розумних. Усі ми черви.

Дервіш узяв у руки довгі чотки з дев'яноста дев'яти намистин і почав молитися.

Прибравши після вечері, кучер витягнув дорожні килими. Два він постелив на стіну-лежанку, третім накрив воза. Дишло підняли до стіни, і один делі примостився біля нього, поклавши собі під голову сідло замість подушки. Він пильнував, поки інші спатимуть.

Стояла місячна ясна ніч. Видно було, як приїжджі вмощуються на стіні, готуючись до нічного відпочинку...

Все затихло, тільки густий запах кінського поту й цибулі розливався в повітрі І кружляв над подвір'ям кажан.

Через подвір'я пройшов слуга в куртці з червоними вилогами і зупинився перед делі, який уже збирався спати.

— Вас просить ага.

Другий делі підхопився тривожно, та, побачивши, що його приятель мовчки підкорився запрошенню аги, тільки провів його поглядом і почепив до пояса шаблю, яка лежала поряд.

Ага все ще сидів на ганку, але вже не кричав. Повернувши червоне обличчя до неба, він дивився на місяць.

Делі вклонився.

— Ти звідки їдеш, сину? — запитав ага:

— З Буди, мій пане,— відповів делі.— Паші ми тепер уже не потрібні.

— У тебе такі гарні коні, що я не можу намилуватися ними. Вони продаються?

— Ні, мій пане.

Ага скривився.

— Ти бачив моїх коней?

— Ні, не бачив, мій пане.

— То подивися завтра. Якщо котрийсь із них сподобається, може, обміняємось?

— Можливо, мій пане. Ще щось накажеш?

— Можеш іти.

Ага подивився услід делі, насупивши брови.

Всі вже поснули. Ага теж зайшов до себе в кімнату і ліг біля вікна, завішаного білою фіранкою. Чути було, як у дворі хропуть люди й тупають ногами коні, хрумкаючи овес.

Але тих, хто вже спав, це не дуже турбувало. Подорожні добре натомилися і тому спали міцно, не гірше, ніж дехто на шовкових постелях. Місяць, схожий на половину золотої тарілки, повільно піднімався по небу.

Старший делі Підвів голову і роззирнувся довкола. Юний невільник теж заворушився, і всі троє схилили докупи голови.

— Чого хоче ага? — запитав угорською мовою старший делі.

— Йому сподобалися наші коні. Хоче купити їх.

— А що ти йому відповів?