Міхаель Андреас Гельмут Енде - Нескінченна історія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Здавалося, чорні напіввелетні в латах на мить розгубилися. Але тільки на мить. А тоді всі посунули на Атрею, тяжко і розмірено гупаючи своїми закутими у метал ногами. Тепер заворушилися і постаті коло вікон, вони позалишали свої сторожові пости, аби подивитися, що діється. Відтак чорні напіввелетні стовпилися коле в’їзної брами. Одначе коли перші вже майже добралися до Атрею, той вислизнув від них - спритно, як білка, і вже наступної миті злетів над їхніми головами верхи на Фухурі. Залога замку шаленіла, велетні підстрибували і нестямно вимахували мечами, та хлопчик верхи на щастедраконі був уже занадто високо.
Бастіян почав спинатися вгору. Іноді на допомогу йому приходили підвіконня і карнизи, та частіше він мусив втримуватися, чіпляючись за стіну самими лише кінчиками пальців. Він дерся усе вище і вище. Одного разу під його ногами відколовся уламок каменя, та так, що він на якусь мить повис на одній руці, одначе Бастіян підтягнувся, намацав опору для другої руки і поліз далі. Досягнувши рівня веж, він почав просуватися швидше, бо відстань між цими вежами була така незначна, що він ледве зміг протиснутися між ними і поліз уверх, впираючись в одну з них спиною, а в другу - ногами.
Нарешті він дістався до слухового вікна і прослизнув у нього. І справді, в цій кімнаті не було вартового. Цікаво чому? Він відчинив двері - і побачив перед собою вузькі та круті гвинтові сходи. Хлопець став прокрадатися вниз, намагаючись ступати дуже тихо. Спустившись на один поверх, він зауважив біля одного з вікон двох чорних вартових, які мовчки спостерігали за тим, що діється біля брами. Йому вдалося прошмигнути повз них непоміченим.
Бастіян спускався далі, до підземель. Він проходив через численні двері, прошмигував якимись коридорами і переходами. Та в одному він уже не сумнівався: можливо, у битві ці напіввелетні дійсно нездоланні, зате як вартові до нічого.
Нарешті він дістався до сходів, які провадили до темниць. Він про це здогадався, бо звідти війнуло затхлим повітрям із запахом цвілі та холодом. На щастя, всі вартові, очевидно, побігли нагору - ловити нібито Бастіяна Бальтазара. Букса, у ролі якого виступив Атрею. Так чи інакше, але наразі Бастіян не натрапив на жодного з них. На стінах кріпилися смолоскипи, вони освітлювали йому дорогу. Сходи вели дедалі глибше і глибше, йому навіть почало здаватися, що підземних поверхів у цьому замку не менше, аніж надземних. Та ось він досягнув найнижчого рівня підземелля. Саме тут і містилася темниця, в якій були ув’язнені лицарі Гікріон, Гісбальд і Гідорн.
Те, що Бастіян побачив, навіювало жах.
В’язнів уже катували. Підвішені за закуті у кайдани зап’ястя, вони висіли на довгих залізних ланцюгах над ямою, яка здавалася чорною, бездонною дірою. Ланцюги кріпилися на стелі темниці й приводилися у рух за допомогою корби, але корбу блокувала велика залізна колодка, тож якось зрушити цей механізм було годі. Бастіян безпорадно зупинився.
Очі у в’язнів були заплющені, а тому здавалося, що лицарі знепритомніли, але Гідорн Витривалий раптом відкрив ліве око, а тоді пробурмотів своїми пересохли ми губами:
- Гей, друзі, погляньте-но, хто прийшов!
Решта двоє і собі розплющили очі, і коли уздріли Басті- яна, на їхніх устах промайнув ледь вловимий усміх.
- Ми знали, що Ви, пане, не покинете нас напризволяще, - прохрипів Гікріон.
- Як мені вас опустити? - спитав Бастіян. - Корбу заблоковано.
- Скористайтеся своїм мечем, - насилу промовив Гіс- бальд, - і просто перерубайте ланцюги.
- Щоби ми полетіли в провалля? - втрутився Гікріон. - Це не надто вдалий план.
- Та я й не можу витягнути його з піхов, - сказав Бастіян. - Сіканда повинен сам стрибнути мені у руку.
- Гм, - буркнув Гідорн. - Саме за це я і не люблю чарівних мечів. Коли їх найбільше треба, вони починають комизитися.
- Гей! - раптом вигукнув Гісбальд. - Але ж тут був ключ від колодки, яка тримає корбу. Куди вони його поділи?
- Десь там є одна розхитана кам’яна плита, пригадав Гікріон. - Я не зміг добре роздивитися, котра саме, бо вони підтягнули мене дуже високо.
Бастіян як міг напружив зір. Світло, яке давав смолоскип, було тьмяне і нерівне, тож було важко що-небудь розгледіти, та обійшовши темницю кілька разів, хлопець все- таки вирізнив на підлозі плиту, яка злегка видавалася над рештою.
Бастіян обережно підняв її - і побачив ключ.
Тепер він зміг відчинити велику колодку на корбі та зняти її. Але коли заходився поволі обертати корбу, вона заскрипіла і заскреготала так голосно, що цей звук, мабуть, було чути в усіх підземних коридорах. Якщо тільки напів- велетні не глухі як пень, то цей скрегіт мав би прозвучати для них як сигнал тривоги. А отже, треба було поспішати. Бастіян обертав корбу далі, аж доки троє лицарів не опинилися над краєм ями. Відтак вони почали розгойдуватися на ланцюгах туди сюди, намагаючись торкнутися ногами твердої землі, і коли їм це нарешті вдалося, коли вони зуміли дістати ногами вже не краю ями, а таки підлоги, Бастіян від пустив корбу до кінця. Знесилені і виснажені, вони залишилися лежати там, де впали. Проте на зап’ястях у них усе ще висіли важезні кайдани.
У Бастіяна не залишалося часу на роздуми, бо до нього вже долинав тупіт залізних ніг по кам’яних сходах, що вели у підземелля. Цей тупіт весь час на ближався і ставав дедалі гулкішим. Спочатку, судячи зі звуків, сходами бігли лише кілька напіввелетнів, але поступово їх стало дуже багато. Вартові наближалися, їхні лати виблискували у світлі смолоскипів, неначе панцирі велетенських комах. Вони повихоплювали мечі з піхов - усі як один одним і тим самим рухом, і кинулися на Бастіяна, що стояв біля вузького входу в темницю.
І в цю мить Сіканда нарешті вискочив зі своїх заржавілих піхов і сам ліг йому в руку. Блискавкою упав світло- сяйний клинок на голову першого велетня, і перш ніж Бастіян встиг отямитися, порубав його на шматки. Таким чином, власне, і відкрилася таємниця цих силачів: всередині вони були порожні; залога замку складалася із самих тільки панцерів, які рухалися самочинно, тому що під обладу- нком не було взагалі нічого, лише порожнеча. Бастіян, як виявилося, вибрав над звичайно вдалу позицію, бо крізь вузькі двері темниці напіввелетні могли підступатися до нього лише по черзі, і коли вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.