Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Відбивши удар мечем, Альбрехт зірвав маску в одного з бандитів. Часу, щоби дивуватися, не було. Йому раптом здалося, що обличчя цього розбійника він уже бачив у загоні Мортімера. Але Альбрехт відкинув ці абсурдні думки та продовжив бій. Навіть без магії він відносно добре справлявся. Незабаром Морлу, Раді та Альбрехту довелося тікати. Ліс був густий, під ногами звивалося коріння дерев.

Ззаду почулися голоси. Дівчина прискорила біг, але, не помітивши кореня, яке на половину стирчало з землі, вона спіткнулася і впала в яр. Падаючи, Рада схопилася рукою за рукав Морла, і він стрімголов покотився разом із нею, прихопивши з собою й Альбрехта.

Яр був невеликий, але Рада встигла злякатися. Приземлення для неї було м'яким. Розплющивши очі, дівчина побачила Мортімера. Це він під час падіння захистив її собою від коріння дерев та каміння, про яке вона могла вдаритися. Рада була нескінченно йому вдячна. Підвівшись на ноги, дівчина подала йому руку. Вона настільки злякалася за Мортімера, що зовсім забула про Альбрехта.

Обтрусивши сукню, Рада посміхнулася, подякувавши йому. Покрутивши головою на всі боки, дівчина побачила Альбрехта, що лежав на землі. Посмішка миттєво зникла з її обличчя. Дівчина, побачивши, що він не рухається, підійшла до нього і опустилася навколішки. І тут вона побачила траву, забруднену кров'ю. Доторкнувшись до його голови, Рада мало не скрикнула, її пальці забарвилися в червоний колір.

- Альбрехт, миленький, прокинься! - прошепотіла дівчина, чистою рукою доторкнувшись до його щоки. Вона зовсім не знала, що робити. Дівчина настільки перелякалася, що не замислювалася, що каже.

В цей час до неї підійшов Морл. Принц подивився на хлопця, що лежить на землі зверху вниз. На мить він повірив, що Альбрехт мертвий. Але його надіям не судилося збутися. Хлопець незабаром прийшов до тями, і Рада більше не зводила з нього очей.

Ховаючи за усмішкою всю злість, Морл іноді поглядав на Раду та Альбрехта. На жаль, його план провалився. Його суперник залишився живим, а він мало не загубив дівчисько.

- Велике спасибі, Мортімере! Без тебе не знаю, як би ми впоралися з розбійниками! – подякувала ще раз Рада.

Вона не знала, чиїми руками був цей напад, і думала, що Мортімер справді їх друг. На жаль, у гонитві за ідеалами вона перестала розумітися в людях. На цьому неприємності не закінчилися, хоча розбійники більше не зустрічалися на їхньому шляху.

 Рада та Альбрехт дуже зраділи, побачивши гори. До них залишалося не далеко. Морл продовжував будувати плани. Він залишався доброзичливим з усіма і не подавав вигляду, що в думках у нього коїться щось погане. Принц скакав верхи на коні, з цікавістю дивлячись на всі боки. Він намагався не втручатися у розмову Ради та Альбрехта.

Втомлені та змучені, вони їхали поряд.

- Мортімере, давай нарешті зупинимося на привал! – попросила Рада.

- Потерпи ще трохи! Ми нещодавно зупинялися! – відповів Морл.

Кинувши погляд на Морла, Альбрехт зупинився.

– Вже глибока ніч! Нічого не буде, якщо ми нарешті зліземо з коней і поспимо!

– Тут нема де переночувати! Можуть напасти розбійники! - заперечив Морл, адже йому невигідно було зупинятися.

Рада вже їхала із заплющеними очима, тримаючись за вуздечку. Альбрехт хвилювався, щоб вона випадково не впала. До того моменту, коли вони нарешті зупинилися на привал, минула година.

Галявина, яку вибрав Морл, була простора, на ній було де розвернутися. Ліс уже закінчувався, але ніяких селищ поблизу не було. Зстрибнувши на землю, Рада позіхнула. Очі вже не так заплющувалися, бо їй вдалося трохи подрімати, і вона сама вирішила розсідлати коня.

- Як ти себе почуваєш? Хвороба не повернулася? - Альбрехт заглянув у її стомлені очі.

- Все відмінно! Дякую! - усміхнулася дівчина.

Альбрехт, знявши сідло зі свого коня, поклав його на землю. Дівчина не поспішала діставати спальний мішок. Вона перевірила свою сумку, переконалася, що родова книга на місці та подивилася на Алана. Погладивши по гриві конячку, Рада посміхнулася. Алана вона любила більше за себе. Дівчина згадала Ніколет, яка залишилася у її часі. Рада дуже за нею сумувала.

- Ал, я тебе дуже люблю! Ти мій найкращий у світі… кінь. – прошепотіла дівчина, гладячи коня. Останнє слово вона вимовила ледве чутно.

Цю фразу без останнього слова почув Морл. Його ледь не перекосило від злості. Він подумав, що вона казала це Альбрехту, який був поруч. Всю його сонливість, як вітром, здуло. Коли всі лягли спати, Морл залишився сидіти біля вогнища. Він зголосився сьогодні посидіти на варті, хоча ніколи такого не робив – не королівське це заняття.

Минуло кілька хвилин. Побачивши, що дівчина та хлопець заснули, Морл тихо пройшов галявою і розбудив своїх воїнів.

- Збираємось, ми йдемо! – очі принца почорніли. - Дівчину я заберу з собою, а її супутника вбийте! Він починає мені заважати!

Наказу королівського сина не можна було не послухатися. Воїни швидко зібралися в дорогу. Діставши мотузку, Морл тихо підійшов до дівчини, щоб зв'язати їй руки. Але тут на нього чекала несподіванка.

Альбрехт спав дуже чутливо, реагуючи на кожен шурхіт. Ледве розплющивши очі, він побачив рух на галявині і Мортімера. Хлопець злякано глянув на меч. Він лежав далеко від нього. Ал не міг чекати, поки той уб'є його і полонить Раду, бо думки ворога були очевидними.