Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Так, – загальний кивок.

– Як ми й планували, я трошки ще почаклую і, гадаю, далі у вас усе буде добре й без мене. Головне не нашкодьте собі самі.

– Це як? – здивувалася Надя.

– Дивно, я думав, ти вже велика дівчинка... – невже не розумієш?

– Ну, розумію, звісно... – але коли ти розповідаєш, то все так якось само розкладається в голові.

– Надько, – штовхнула сестру Маруся – скажи вже краще, що тобі хочеться, щоб тебе додому провели... Тільки за обох кажи, не скупися…

– А що... хочеться... – муркотнула Надя, – Максиме... проведи нас додому, ага?

Макс очманів. Ось це – безневинні створіння? Та вони, схоже, вбирають усе те, що пропустили у своєму житті разом із повітрям, коли дихають…

– А чому ж не провести... – він вирішив, що йому це на руку – вже було пів на дев’яту, однаково збирався о дев’ятій іти до Каті, тож якраз так воно і вийде. Єдине – сумка з одягом трохи заважала, але її він перекинув за спину, і тепер ніщо не заважало обом дівицям прилипнути до нього по обидва боки, то одна, то інша, коли він йшов, нахабно упиралися міцними пружними пагорбками грудей йому в плечі.

– Сто поцілунків. З кожної. – Додав Макс. “Ага... налякав... як же…“

– Я готова, зараз віддавати? – Машка нахабно потягнулася до нього, а Надя притиснулася ще міцніше. Довелося здаватися на милість переможниць і вже на їхніх умовах вести їх додому. Утім хвилин за десять вони вгамувалися і вже тримали його під руки цілком елегантно.

“Це вони об мене кігтики відточують, – подумав Макс. – Боже... що буде з цим світом…”

Дійшли швидко. На подвір’ї дівчата ще раз розцілували Максима, пояснюючи це так, що “він же сам хотів”, і помахавши долонями, попрямували в під’їзд. Він же повернув у зворотний бік, але вийшовши із зони видимості з вікон будинку, трохи іншим шляхом пройшов до під’їзду, де жила Катя.

Двері до квартири відчинилися знову майже одразу.

– Доброго вечора, Маріє Миколаївно, – Макс чемно привітався першим.

Сьогодні жінка разюче змінилася: на ній була гарна, темно синя сукня, що вигідно підкреслювала її майже дівочу фігуру, волосся вкладено в хитромудру зачіску – видно було, що до приходу Максима готувалися, а найголовніше – очі сяяли блиском надії та нового щастя, зникла зігнута спина, та й вона сама стала якоюсь навіть вищою на зріст.

– Добрий вечір, – відповіла та і запнулася, – вибачте, але я не знаю, як вас звати... – її засмучення було настільки щирим, що Максим поспішив її заспокоїти.

– Це не смертельно, запевняю вас. Тим паче, що ми й не знайомилися зовсім. Я навіть подумував, що ви не запам’ятаєте, що я приходив, настільки ви були виснажені.

– Так, напевно, була... бо слабо пам’ятаю вчорашній вечір. Швидка приїхала, зробили укол – у Каті тиск піднявся... Та ви проходьте, проходьте... що ж це я вас у дверях тримаю... – вона відступилася, пропускаючи хлопця.

– Ви сьогодні маєте просто чудовий вигляд... Думаю, вас із Катею часто називають сестрами, правда?

Вона помітно зніяковіла, лестощі хоч і були неприкритими, але він ні в єдиному слові не покривив душею.

– Ви не роззувайтеся... – почала було господиня, але Макс її не послухав. У будинку була ідеальна чистота, і ходити тут у взутті було б блюзнірством.

– Катя в кімнаті? Я пройду? – Максим вирішив не тягнути час. Поговорити можна буде і потім, так навіть зручніше буде.

Зайшовши в кімнату, зазначив, що обстановка тут теж змінилася. Диван, на якому вчора лежала дівчина, тепер був складений і застелений стареньким, але красивим покривалом, усі ознаки лікарні теж зникли. Сама Катя напівсиділа в подушках, укрита ковдрою, з-під якої були помітні кокетливі квіточки на піжамі. Вигляд у неї був цілком життєрадісний. Псував усе тільки багряний шрам, старанно прикритий маскою. Побачивши Макса, вона несміливо посміхнулася однією стороною обличчя. Маска не закривала все обличчя і міміка все ж була помітна.

– Привіт, – привітався Макс, – сьогодні ти маєш набагато кращий вигляд. Хотів би побачити тебе в сукні, такій же гарній, як у твоєї мами, коли-небудь ти ж покажеш мені свою найкращу? – розмовляв як із маленькою, оскільки сам усе ж таки трохи соромився. Минулого разу – ні, а от сьогодні…

– Привіт, – дівчина трохи подумала, – тобі – покажу. Обов’язково. – мова була трохи не чіткою, давався взнаки шрам і те, що довгий час дівчина взагалі не говорила.

– Зробимо так, – Макс пригальмував маму Каті, яка намагалася щось сказати, – зараз хвилин п’ять усі помовчимо, я зроблю те, що мені потрібно, а потім поговоримо про геть усе... Організуємо чай, я спеціально взяв із собою, дуже смачний, і дещо ще... Я нікуди не поспішаю, тож усе ви дізнаєтеся. Добре?

Жінки вимушено погодилися, хоча видно було, як обидві хвилюються. Макс підійшов до молодшої і поклав долоню їй на голову. Другу долоню поклав їй ззаду на шию, якраз там, де була травма. Внутрішній зір показував, що загоєння і регенерація йдуть просто чудово, почервоніння не було ніде, зелене світіння ж, навпаки, посилилося. Поганявши силу по хребту, жодних тривожних знаків не побачив. Переглянувши далі по тілу, перевірив серце і нирки, печінку, все було слабеньким, але проблем не спостерігалося. “Це нічого, це ми підкачаємо трохи пізніше... спершу роззнайомитися треба, а то раптом ще боятися почнуть”...