Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Йому було досить дивно бачити, що його так уважно слухають. Через свою молодість він ніколи не уявляв себе таким собі наставником. Але обидві дівчини дуже серйозно поставилися до його слів і навіть коли він торкався доволі делікатних тем, не було ні усмішок, ні посмішок.

– Починаємо. Завжди починайте з розминки. Ви могли їхати в транспорті в незручній позі, протяг вистудив тіло, м’язи затиснулися, почавши відразу напружено тренуватися, ви можете щось пошкодити. Що станете старшими – то більшою буде така ймовірність. Ось чому літні люди часто зачиняють кватирку в автобусі, – дівчата усміхнулися. – Тому й треба розім’ятися, – Макс показав коротку розминку, яку сам завжди робив. – сім-десять хвилин – цілком достатньо, і ви вже відчуваєте, що стали бадьорішими і рухливішими. Намагайтеся продумувати своє тренування до того, як прийшли в зал. Щоб не витрачати час на роздуми в процесі.

Далі, майже цілу годину Макс ганяв їх на різних вправах. Віджимання, підтягування, стрибки в довжину і на місці та вгору, присідання, випади. Вправи на координацію, на точність, на швидкість. Показував, повторював, допомагав, поправляв. Дівчата все ж були дуже слабкі. Зрозуміло – стільки часу вони не могли нормально контролювати свої тіла. Тож, за відведений час вони зробили всього сім вправ, але коротких, по два-три підходи максимум. І це було дуже непогано. Багато часу йшло на пояснення. Макс наголошував на тому, щоб ті самі розуміли, що і як працює, і надалі самі ж могли підбирати собі вправи, змінювати їх і так далі. Як не важко все починалося, але там, де сила була особливо не потрібна, успіхи були. Координація явно покращилася. До кінця заняття, приземляючись на одну ногу після стрибка, в них обох виходило не просто завмерти, витягнувшись у струнку, не зсунувшись уперед, а й одразу повертатися, змінюючи напрямок наступного стрибка. При цьому вони вже не падали, а так і залишалися на одній нозі.

– Ви просто молодці. Ви самі це бачите, – Макс щосили хвалив своїх підопічних, намагаючись при цьому наситити захопленням емоційний фон. Дівчата змокли, розчервонілися, але були дуже задоволені. Вони вже з посмішкою дивилися на деяких розфуфирених дамочок у суперкостюмах і рукавичках, які ліниво поралися на тренажерах, примудряючись ще щось дивитися і клацати в телефонах. Відчуття рухливості та спритності своїх тіл, що з’явилося та зростало, п’янило їх.

– Тепер закінчуємо тренування. Це так звана “заминка”. Треба кілька хвилин поробити щось легке, щоб заспокоїти тіло, приборкати пульс і дихання. Я пропоную суміш йогівських асан і розтяжки. Розтягувати треба не тільки ноги у шпагаті, як багато хто вважає, а й інші м’язи. Приблизно ось так, – Макс підняв долоню, а іншою вхопившись за її пальці, потягнув до себе, натягуючи м’язи нижньої частини передпліччя. Потім вивернув кисть і потягнув по-іншому... – Ви робите будь-які дії, під час яких відчуваєте, що десь виникає опір. Руки, плечі, передпліччя, кисті, тулуб, ноги... все. Згодом у вас буде особистий набір рухів, які приноситимуть вам задоволення. Зокрема і поза лотоса, і шпагати. І ще – правильна розтяжка розслабляє м’язи після навантаження, вони швидше відновлюються. А хода стає легкою, навіть якщо ноги ледве переставляються. – Помордувавши їх ще хвилин п’ять, оголосив, що на сьогодні все. – Красуні... – обидві красуні як за командою повернулися до нього, – ви за весь цей час сказали лише кілька слів... Не хочете щось додати?

Обидві синхронно кивнули “ні”.

– Ну похваліть мене, чи що... – Макс посміхався в усі свої тридцять два зуби…

Перезирнувшись, дівчата синхронно підійшли до нього з різних боків і, як за командою, піднявшись навшпиньки, поцілували його в щоки. Потім розвернулися і потопали в роздягальню.

“Дещо невміло, але досить пристрасно... як у них це виходить, робити все так синхронно – не уявляю, – подумав Макс, – бо ж не домовляються ж вони справді... А дівчата вже дорослі. Усього вісімнадцять років життя, але з них останні п’ять – боротьба з хворобою... це кого хочеш зробить дорослим. Мало особистого, жіночого досвіду, але багато досвіду життя, досвіду боротьби з собою і світом за своє майбутнє... Тому-но вони то справжні діти, то досвідчені панянки, хоча, скоріш за все, з хлопцями в них було щось тільки уві сні... і то, напевно, давно. Хвороба, знаєте, не сприяє таким думкам…” – стягнув мокру футболку і пішов у душ та переодягатися.

Максим не поспішав, але все-таки дівчат йому довелося почекати біля виходу. Вийшли вони розслаблено-втомлені, але горді й задоволені.

– Усе добре?

– Так, – цього разу Надя відповіла одна.

– А ти чого мовчиш?

– А вона чекає, – знову відповіла Надя.

– Чого? – не зрозумів Макс.

– Коли хода стане легкою, – обидві майбутні фітоняшки розсміялися дзвінким сріблястим сміхом, змушуючи озиратися всіх чоловіків, які їх чули.

– А якщо серйозно, – Марія набула серйозного вигляду й узяла Макса під руку, – справді, хоч я й ледь волочу ноги, але відчуваю, що волочу їх легко. Є втома, але немає тяжкості.

– Це добре, – поки дівулі базікали Максим розглядав їх другим зором. Усе було добре. Червоні цятки ще трохи зустрічалися, але їх було настільки мало, що втручатися поки не бачив потреби. До того ж, у голові, як скріншоти, висіли два відбитки того, який вигляд усе мало до та на момент закінчення його втручання. І чітко було видно, що плями ці зменшуються і зникають. Значить організм точно включився і бореться з ними сам, відновлюється. Значить – усе ми зробили правильно. – Завтра я чекаю вас у мене вдома. До дев’ятнадцятої нормально буде?