Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

     Весна... Завжди любив весну, бо я ненавидів холод, але цю весну я ненавиджу...Вона стала останньою на моїй пам'яті та останньою у відомому світі. Але давайте про все по черзі.

    Ця Холодна весна принесла з собою не лише пробудження природи, але й жорстокі випробування для воїнів, що захищали свою землю. Температура була низькою, а часті дощі та вітри ускладнювали умови життя та бою. Земля була вкрита тонким шаром снігу, що робило пересування важким. Ріки та струмки розливалися, перетворюючи дороги на болотисті стежки.

     Східний кордон Імперії Едемор був прорваний під напором монстрів з лісу. Героїчна оборона Даріана та його загону на східному кордоні зіграла ключову роль у стримуванні наступу ворога. Відважні воїни, під його проводом, привернули на себе основні сили монстрів, що виринули з лісу, тим самим давши час імперії зібрати сили у фортецях та евакуювати мирне населення. Без цієї жертовної битви, яку вели капітан та його воїни, оборона на додатковому рубежі могла б не витримати швидкого та рішучого наступу ворога. Вони стали щитом, що захистив імперію від величезних втрат, і їхні дії назавжди вкарбувалися в історію Едемору як акт найвищої відваги та самопожертви.

     Укріплення, які мали стати другою лінією оборони, розташовані за лінією кордону, на жаль стали першою. Лінія фортець  була зведена на стратегічних висотах, оточені глибокими ровами та міцними стінами. Фортеці були обладнані бійницями для з панцерників та парострілів, а їхні вежі стирчали в небо, наче попередження для будь-якого, хто наважиться підійти близько.

     Всередині цих фортець воїни готувалися до оборони. Вони знали, що від їхньої стійкості залежить доля їхніх земель та безпека імперії. Арсенали були наповнені зброєю, а запаси провіанту зібрані на випадок тривалої облоги. Навколо фортець розкинулися ліси та поля, які колись були сповнені життям, але тепер стали місцем зіткнення між воїнами Едемору та жахливими істотами. Від колись буйної флори залишилися лише спалені рештки, а фауна втекла якомога далі від цієї битви. Сотні кілометрів, десятки сіл залишились там, за лінією знищені... Інші сторони імперії також відчували тиск ворога, але зараз увесь фокус був зосереджений на східному напрямку, де розгорталася битва за виживання цілої імперії.

     Під час підготовки до оборони, після наради з генералами в Едеморі, Лютер підійшов до мене з розмовою про природу цих тварюк.

— Лютере.... Як ти думаєш, ми зробили знову помилку й знову звалимось?  — промовив я, нервово розглядаючи мапи на столі.

— Ми готові, Альфір, але ці монстри... — відповів Лютер, злегка нахиливши голову. — Вони не схожі на жодного ворога, з яким ми стикалися раніше. Відчуваю, що тут замішана магія.

— Так, магія лісу дуже сильна. Але ми маємо стати на захист нашої імперії, якою б не була загроза, — рішуче сказав Альфір. — Ми не можемо дозволити їм прорватися далі.

— Розумію, — Лютер зітхнув. — Але як ти плануєш стримувати їх? У нас мало підкріплень, а ворог все сильніший з кожним днем. Також ти повинен дещо знати, мені вдалось ще дуже давно захопити пару екземплярів цих істот і я був дуже здивований....

— Прошу тебе, Лютере, не тягни я і так вже хочу вбити все на своєму шляху й не можу втримувати агресію.  — перебив я друга, падаючи на стілець зі звітами в руках. 

— Останній раз кажу, не погрожуй мені, Друг.   — Суворо мовив Лютер.  — Я хотів сказати, що ці істоти не просто викид магії, або як заведено вважати в багатьох релігіях  — армія якогось злого короля демонів... Його не існує, демони належать богам, різним богам  — різні демони.   — Продовжував суворо Лютер.

— Якщо я вб'ю бога у лісі, який ними командує вони тоді помруть, вірно?  — З надією запитав я.

— Хммм... І так і ні,  — відповів Лютер.  — Ти вже злився з кільцем, про нього можна забути як про  фізичне явище тепер ти сам і є воно, тому ти можеш легко поглинути навіть сили цього бога лісу якщо розчавиш його серце у своїй руці, так у тебе буде достатньо сил, щоб в одному зачистити цей ліс. 

— І як завжди є "але"...

— Так, Альфере, є. Допустимо ти станеш богом, але його печатку ти не переймеш, простіше кажучи ти отримуєш сили, але не суть цієї істоти. 

— Тобто?   — спитав я, дивлячись в глибокі очі Лютера.

— Тобто я не раджу тобі цього робити без крайньої потреби, ми не знаємо що із цього може вийти, останній раз коли у Відгаллі вбили бога стався великий розкол і сотні років жахливого апокаліпсиса... Я не знаю що буде якщо вбити ще одного.

— Не перебільшуй, все буде нормально.  — Намагався заспокоїти я старця.

— Альфір ти не розумієш, але...  — Лютер розсміявся і продовжив  — я хочу глянути на другий апокаліпсис перед смертю.

— смертю?.. Лютер....

— Альфір! Не смій казати що ти забув умови, я дав тобі сили, допоміг побудувати державу яку ти налаштував як зброю проти магії й богів. Коли ти станеш достатньо сильній ти повинен відправити мене на вічний спокій. 

— Лютере....  — тихо промовив я.

— Ніяких "Лютере", друже, ти обіцяв і крапка, з силою одного із богів у тебе буде достатньо сил мене вбити.  — Грізно мовив Лютер.

— Але навіщо тобі це, ти тоді не сказав, але після такої великої кількості років скажеш?!  — Крикнув я на старця.

— Багато років, ти уявляєш як я довго живу? Я навіть сам не уявляю, бо я пам'ятаю навіть перший розкол!  — крикнув у відповідь Лютер.  — Також, у мене свої причини, коротше. Я хочу бути мертвий і крапка.

—  Як скажеш, ми прорвемось панцирнаками до бога і я вирву його серце, але як я буду правити без тебе далі?...

— Навчений на своїх помилках, ти будеш правити прийнятно.  — Усміхнувся Лютер, поплескавши мене по спині.

    Водночас в арсеналах імперії готувалися великі партії нових панцерників. Ці титанічні машини, зовнішньо схожі на витвори високих технологій, насправді були наповнені енергією Сангвініта, що живила їхні парові двигуни та збройні системи. Лише кілька обраних, включаючи мене та Лютера, знали про їхню справжню природу. Нові панцерники мали три поверхи, на яких розташовувалися артилерійські установки та малі гармати для знищення цілей у повітрі, що випускали посилені снаряди. Перший поверх слугував місцем для важких гармат, які могли вражати цілі на великій відстані та знищувати будь-які стіни й захист ворога. На другому поверсі розміщувалися платформи для лучників та арбалетників, а третій поверх був командним центром, звідки керували діями панцерника та координували атаки з іншими підрозділами.