Кулик Степан - Відродження-2, Кулик Степан

— Бачиш, Леоніде, після Вторгнення, колишня система правопорядку не діє. У нас більше немає можливості утримувати штат поліції та судових інстанцій, достатньо великий, щоб він був працездатним. А злочинність, натомість, процвітає. З кожним роком набираючи все більшої сили. І ми — офіційна влада — просто не можемо протиставити їм хоч щось реальне. Якщо так й далі піде, то бандитські угруповання, поки розрізнені, але вже доволі численні, об'єднаються та встановлять свій порядок. Сподіваюся, ти розумієш чим це загрожує звичайним громадянам?

— Все це дуже пізнавально, але чого ви очікуєте від мене?

— Ти можеш стати тією силою, яка зі схвалення та за підтримки мерії, наведе лад у місті! — трохи пафосно вимовив поліцмейстер. — Так зрозуміло? У тебе буде карт-бланш на будь-які дії. Єдине, цілі для ліквідації вказувати буду я особисто, або — бургомістр. І, можеш, не хвилюватися — це будуть виключно бандити, викриті у всіх мислимих та немислимих злочинах. Причому, наголошую, доведених. Ну що? Берешся?

І поки я думав, квапливо додав:

— Мало не забув! Якщо ти приймеш нашу пропозицію, цей будинок перейде у вашу власність. Оклад — сто золотих кредитів на місяць. І повне матеріальне забезпечення. Зброя, патрони та інше екіпірування, необхідне для роботи — теж за наш рахунок.

Дім… Гарний хід. Мені сподобалося тут. Та й Горобчикові теж. Чистильник? Чому б і ні? Бандити нічим не кращі за щурів, тільки двоногі.

— Я гадаю, ми зможемо домовитися. Але, з однією умовою.

— Кажи?

— Перш ніж я приступлю до виконання обов'язків, мені потрібно трохи часу для завершення особистих справ.

— Тижня вистачить?

— Тижня? Ммм ... Теоретично, повинен укластися. Але якщо затримаюся на день-другий, сподіваюся, це не стане проблемою?

— Не стане… — задоволеним тоном промовив Касперський. — Я радий, Леоніде. Радий, що ми змогли домовитись. Впевнений, ми разом наведемо лад у нашому місті.

Наведемо, чому ні… Тільки спершу з Хантерами розберуся. А потім і бандитами займемося. Не думаю, що це складніше, ніж Землю звільнити від інопланетян.

— Поживемо, побачимо.

— Та годі тобі прибіднятися, — плеснув мене по плечу Касперський, підводячись з-за столу. — Все у нас вийде. Займайся своїми справами, а я поки напружу агентуру, нехай збирають дані на клієнтів. А як повернешся, то й почнемо вичищати ці Авгієві стайні. Поки гною вище даху не назбиралося. Ага… — зупинився у дверях. — Якщо це прискорить процес, то можеш скористатися машиною. Я розпоряджусь.

Авто? Гм... Заманливо. На колесах я за кілька годин до притулку змотаюся. Але в комплектацію машини входить водій. А це вже очі та вуха Касперського.

— Ні, дякую… Питання не у відстані. Та й не хочу я поспішати. Коли ще нагода відпочити видасться? Ти ж відразу запряжеш на повну.

— Це так, — кивнув поліцмейстер. — Що ж, не нав'язуватимуся. Але якщо передумаєш, машина у твоєму розпорядженні. Відвезе мене і повернеться.

— Даремно тільки ганятимеш. Сказав же: не треба. До того ж, не факт, що ми прямо сьогодні почнемо справами займатися, а не поваляємося на ліжку.

— Ну, як знаєш… — поліцмейстер остаточно змирився з тим, що наглядача приставити не вийде. — Успіхів.

Двері за Касперським зачинилися, і ми нарешті залишилися самі.

Сашка підійшла ближче і сіла поряд.

— А мені ти розповіси, які у нас плани?

— Звичайно, — простягаю руку і беру її пальчики в долоню. — Нам треба змотатися до Возгена. Я залишив на складі дещо потрібне. Але спочатку скажи: ти готова залишитися жити в місті? Чи нам все ж таки варто повернутися до початкового плану?

— Оселитися десь подалі від усіх?

— Так.

— Знаєш, Лео… Касперський має рацію. Це справді мрія. Прекрасна, приваблива ... Але, тільки якщо не розглядати її прискіпливо, не заглиблюватися в деталі.

— Про що ти?

— Для початку, найпростіше питання…

Дівчина дивилася на мене дуже серйозно. Навіть занадто, як для такого милого, напівдитячого обличчя. Не повинні юні дівчата, дивитися, як п'ятдесятирічні старі, що востаннє здали кров.

— Запитай…

— Де це місце? Як ми його знайдемо? Як зможемо подивитись, перш ніж вирішити, що це саме то, що нам потрібно? А головне, з чим порівнюватимемо, щоб зрозуміти, що воно найкраще? А раптом, всього в парі кілометрів лівіше чи правіше, місце набагато зручніше та гарніше? Чи ти маєш намір навмання ткнути пальцем у орієнтовний район на карті і заздалегідь оголосити його раєм?

Гарне питання. А головне — точне. Адже в мене, з того моменту, коли вперше задумався про шанс змінити життя, ще жодного разу не було достатньо часу, щоб добре все обмозгувати. Права Сашка, і відповідати їй треба теж правдиво.

— Я ще не замислювався над цим. Якось не було часу.

— Розумію, — киває дівчисько. — Я ж поряд. Бачу… Але це нічого не змінює. І, по суті, нам зараз треба вибрати між двома варіантами. Перший, — гарна мрія, яку невідомо, як досягти. А заразом, ми поняття не маємо про всі труднощі та проблеми, котрі виникнуть на шляху до неї. Як і про те, скільки все це буде коштувати. Адже не в печері ти маєш намір жити? Ні, я не проти романтики… Після нетрів, сміттєзвалища, підземель — затишна, суха печера, десь на березі невеликого озера, далеко не найгірший варіант. Але це поки ми молоді. А що буде, коли прийде зрілість? Я пам'ятаю сусіда, який важко пересувався по кімнаті і на здачу крові його возили на візку. А йому було всього якихось сорок п'ять — сорок вісім.