Анастасія Соловйова - Твій на місяць, Анастасія Соловйова

39

— З чого почнемо? — цікавиться Ксю.

— Я не проти вина.

Ми сидимо в невеликому барі за столиком біля вікна. Роман вивчає меню, подруга радісно посміхається та притискається до Данила. Ксюха вже кілька разів здивовано поглядає на нас із Романом: ми сидимо на відстані півметра, не тримаємось за руки і майже не спілкуємось. Мабуть, вона чекала іншого. Її здивований погляд поступово починає мене нервувати. Ніколи б не звернула увагу на те, як ми з Романом сидимо у закладі, але Ксю мимоволі змушує задуматися про наші стосунки.

Стосунки, яких немає.

Я замовляю червоне напівсухе вино та сирну тарілку. Рома обходиться лимонадом, Данило теж пити не збирається.

— Після вчорашнього паба не хочу знову бухати, — сміється він.

— Нас кинули, — зітхає Ксю. — Ну й добре, нам більше алкоголю дістанеться. Я взагалі хочу спробувати фірмові наливки цього закладу. А ти зі мною?

— Тільки без фанатизму, — знизую плечима.

— Окей.

Хвилин десять ми з Ксюхою обговорюємо дивний напівзанедбаний шоу-рум, нічний Київ, атмосферу столичного бару. Брати вперто мовчать і цідять безалкогольні напої.

— Романе, а що в тебе нового в житті відбувається? Ну, крім вашого з Асею парі, звичайно, — хихикає Ксю. У неї гарний настрій після шоу-руму та коктейлів, тому вона не соромиться ставити будь-які питання. А я внутрішньо здригаюся, боячись, як би вона не ляпнула щось зайве.

— Все в мене добре, Руда, — спокійно каже Рома. — Робота, дім, зустрічі з друзями. Звичайне життя.

— Так? — Ксю здивовано піднімає брови, переводить на мене зосереджений погляд. Я заперечно хитаю головою, натякаючи, щоб не сміла й надалі ставити питання в тому ж дусі. — А як же Ася? Ви багато часу проводите разом, а це вже виходить за рамки звичайного життя. І Даня розповідав, що в тебе з вітчимом якась сварка виникла.

Ксюха одразу кривиться і замовкає, розуміючи, що полізла на заборонену територію. Не в таких вона близьких стосунках із Романом, щоб питати про особисте. А я застигаю, наче струмом уражена — яка ще сварка з вітчимом? Чому я не знаю про неї?

Дивлюсь на Рому: він стискає щелепу і хмуриться, до мене не обертається. Відповідає Ксю безпристрасним голосом:

— З Кирилом у нас давно розбіжності. А з приводу Асі ти маєш рацію — вона змінює моє життя на краще.

— Що в тебе з вітчимом? — нервово питаю Романа.

— Посварилися, нічого важливого, — кривиться він. У його голосі звучить ледве вловиме роздратування. Але мене вже не зупинити: дитяча образа б'є по мізках.

— А чому ти нічого не розповів?

— Хіба я маю перед тобою звітувати?

Роман нарешті дивиться на мене з якоюсь незрозумілою злістю, голос сталевий, чужий. Я жодного разу не бачила його таким, навіть коли приперлася з безглуздою роздруківкою — він був холодний, невдоволений, але все одно стриманий. Що я зробила?

— Не маєш, але ж ми…

— Здається, ти забуваєшся, — вимовляє голосно і різко. Збирається ще щось додати, але не встигає.

— Ромо, ти що далі питимеш? — Данило намагається відвернути брата.

Роман навіть не дав мені договорити. Підвищив голос при сторонніх, заткнув однією фразою. Як так? У грудях пече, на очі набігають сльози, але я не даю їм пролитися — хапаю напівпорожній келих, кількома великими ковтками допиваю терпке вино і схоплююся з місця. Треба заспокоїтись.

— Я скоро повернуся, — говорю, дивлячись на розгублену Ксюху.

Відразу ж знаходжу вбиральню. Зупиняюся біля дзеркала, тяжко зітхаю та вмиваю обличчя холодною водою. Хочеться тупо розплакатися і жаліти себе, як у дитинстві, але подібну розкіш я собі дозволити не можу. Досить! За час нашого дурного парі я і так часто нюні розпускала. Не завжди, звичайно, через Романа, але мені це набридло.

Я нічим не заслужила на цей їдкий тон і холодний погляд. Мені важко сприймати поведінку Романа на контрасті з вчорашніми подіями. Він захистив мене, був добрим і розуміючим. Вранці у нас теж було все чудово, навіть годину тому він довів мене до оргазму в роздягальні, радісно посміхався і відпускав жарти. Що змінилося? Усьому виною присутність Ксю? Її неоднозначні погляди та питання?

Мабуть, так і є. Коли ми з Ромою удвох, він не замислюється про наші стосунки, про те, як усе виглядає зі сторони. Нам добре разом, ми живемо у своєму Всесвіті, про майбутнє не розмовляємо, бо заздалегідь про все домовилися. А тут Ксюха, яка перебуває в ейфорії після весільних покупок, усім своїм виглядом кричить: "Ну ви ж разом, чому ви не ведете себе, як пара?" Ось Роман і розлютився. Він не розуміє, що рано чи пізно наш світ все одно б похитнувся. Наприклад, через тиждень, коли термін парі закінчиться.

Я закусую губу і з надією дивлюся на двері: може, він прийде та вибачиться? Навряд чи його зупинить жіноча вбиральня. Рома не мав права так поводитися, і жодна причина не виправдовує його поведінку. Так, Ксю була нав'язлива, так, слова про вітчима могла його зачепити, але відіграватися на мені він не повинен.

Хтось сіпає двері. Серце підстрибує від хвилювання, я обертаюся, майже не сумніваючись, що зараз побачу Рому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍