Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

а так він став редактор,

Газетяр, писак глупівський,

Знався й на політиці

Так, як чобіт куликівський.

 

Він як шефом став в «Ослові»,

Так сей час почавсь держати

Того правила: ніколи

І нічого не читати.

 

Те надмірне ботокудство

Здивувало вже й самих

Ботокудів - пронеслися

Дивні вісті поміж них.

 

Ті питались: «Чи то правда,

Що новий редактор, де

Треба підписатись, тільки

Знак хреста св[ятий] кладе?»

 

Другі говорили: «Де там!

То учена голова!

Знає, де є пупець світа,

Чує, як росте трава».

 

Отака по Ботокудьї

Йшла одна за другов вість;

Всі тривожились і ждали,

Що то Маледикт повість.

 

Але Маледикт не квапивсь

Рознімати свого рота,

А над краєм залягає

Чимраз тяжче сон, дрімота…

 

 

XI

 

 

Аж нараз проглаголав

Маледикт усім на диво -

Що проглаголав, те ми

Все розкажемо правдиво.

 

«Всечесніші, премудріші,

Любезніші ботокуди!

Дух святий, що всюди є,

Най і в наших серцях буде!

 

Наша слава не загине,

Не загасне наша зоря,

Наші діла всі запише

В своїх примітках історія.

 

Каже приповідка: «Кождий

Най патрує свої хати».

Тож най кождий поспішиться

З зложенням пренумерати.

 

Неприязні елементи

Нанесли нам шкоди много,

Но в письменстві нашім видно

Новий зворот до старого.

 

Знавці кажуть, що явиться

Геній в нашій літературі,-

Та-бо й зародів багато

Гарних в нашій є натурі.

 

І в політиці на нашу

Користь появляєсь зворот,

Но о тім сотрудник мій

Іншим разом поговорить.

 

Тільки вражі елементи

В своїй злості безграничній

Напосілися і нам

Творять пакості розличні.

 

Не говорю вже о тім,

Що забрали нам всі школи.

Але жаден з них мені

Не поклониться ніколи.

 

Але чистий ще наш обряд,

І наш бог іще великий,

Він трираменним хрестом

Всіх їх виб’є без полики.

 

Тож не тратьмо ще надії,

А кріпімся і дерзаймо,

І всі разом наш преславний

Гімн глупівський заспіваймо!»

 

 

ГІМН ГЛУПІВСЬКИЙ

 

Наші предки, чолобийники,

Тож-то вам були осли!

За сто миль собі нашийники,

Пана і канчук найшли.

 

Ми, сини їх, чолобийники,

Не такі осли вже крем,

По канчук і по нашийники

Ми за море не підем.

 

Тра панів, аристократії,

А що тра, то певно,- ну,

Ми на той товар багатії,

Коб лиш кланятись кому.

 

Поки треба, ми покірно б’єм

Головами до землі,

А як стати паном чи князем -

Ой-ой-ой, чому ж би ні!

 

Але диво, ні слова

Так добірні й повні сили,

Ані рідний гімну звук,

Ботокудам всім так милий,

 

Не могли вже в душах, серцях

Давнього огню збудити -

Всі лиш такали півсонні,

Но не хтіли нич робити.

 

Всі до сну клонились чола,

Наче під час спеки в жниво:

Передплата на «Ослово»

Йшла чим раз, то більш ліниво.

 

І тиша якась глуха

Густо край весь обгорнула,

Наче Ботокудья вся

Де в який туман втонула.

 

Далі все замовкло. Сумерк

Мглистий і вогкий насів

На весь край, і люд преславний

Сном блаженних захропів.

 

 

XII

 

 

Різні сни бувають. Є

Сон невинної дитини;

Так сплять старці ботокудські,

Раду радивши за днини.

 

Інший знов є сон голодний,

Де на лицях муку видно;

Сном таким, як кажуть, спить

В Ботокудьї тільки бидло.

 

Інший знов розкішний є

Сон здорової телиці;

Сном таким, як звісно, сплять

Ботокудські красавиці.

 

Інший сон злодійський: так спить

Ботокуда - о спонура

Ночі! - як є в нього в хаті

Деяка «така брошура».

 

Інший знов є сон пророка,

Сон ізбранника господня;

Так сплять Маледикт, Сидірко -

Лиш Сидір сопе, як бодня.

 

Але кождий се пійме,

Що зовсім сон інший буде,

Як цілий народ засне

Та й такий, як ботокуди.

 

То вже буде сон медведя,

Що ся в гаврі загородить,

Що кругом мете та віє -

Нич до нього не доходить.

 

Отаким-то зимовим

Ботокуди сном заснули,

Та й то разом, скоро тільки

Маледикта мову вчули.

 

Що там він несе з собою,

Відки вітер в світі віє,

Як іде наука, думка -

Що говориться, що діє.

 

Все те, мов пусті вітри,

Понад ботокудським краєм

Пролітає, прошумить

І сліду не оставляє.

 

Довго здавлювана правда

Просипаєсь в серцях людських,

Тільки тихо, темно, сонно

В сонних серцях ботокудських.

 

За добро, за правду ллється

Кров широкою рікою,

Тільки ботокуди смирно

Долі храпають в спокої.

 

Повстає кругом по світі

Плем’я сміле, войовниче,

Що для люду хліба, правди,

Волі і освіти кличе.

 

Тільки в ботокудськім краї

Тихо. Бою ані стуку

Не почуєш - тільки сниться

Сплячим битва за азбуку.

 

Понад сонним краєм сонце

Пробігає неохітно,

Радо б перескочить, щоб

Ніч була там нерозсвітно.

 

Спіть, борителі, герої!

Най буде вам сон спокійний!

Сніть про обрядові бої,

Про свої азбучні війни!

 

Спіть, нехай вам дійсність