Джек Лондон - Мартін Іден, Джек Лондон

каси. Воно трохи було з мого боку легковажно не запастися більшою сумою, одначе термін виплати друкареві ще не підійшов і його прохання видати аванс було цілком несподіване.

Містер Форд і містер Ендс сподівально глянули на містера Уайта, але цей добродій тільки засміявся і знизав плечима. Його совість, в усякому разі, чиста: він прийшов сюди вивчати журнальну справу, а натомість вивчав грошову скруту. Йому нічого не плачено вже чотири місяці, але він знав, що редакція мусить перше задовольнити друкаря, а потім уже помічника редактора.

- Страшенно безглуздо вийшло, містере Ідене, що ви потрапили до нас саме в таку годину,- жваво промовив містер Форд.- Запевняю вас, що це просто випадковість. Але знаєте, що ми зробимо? Завтра ж уранці ми вам вишлемо чек поштою. Містере Ендс, у вас, певна річ, є адреса містера Ідена?

- Ну, авжеж, у містера Ендса є адреса містера Ідена, і він вишле чек завтра ж уранці.

Мартін на банківських і чекових тонкощах знався вельми туманно, проте чудово розумів, що коли чек можна вислати завтра, то так само можна видати його й сьогодні.

- Отже, все погоджено, містере Ідене. Завтра ви одержите чек,- сказав містер Форд.

- Але мені потрібні гроші сьогодні, а не завтра,- твердо відказав Мартін.

- Який нещасливий збіг обставин! От коли б ви прийшли якого іншого дня,- солодко заспівав містер Форд, але тут його перепинив містер Ендс, рухливі очі котрого свідчили про дратливість характеру.

- І містер Форд, і я вже з’ясували вам, у чім справа,- гостро сказав він.- Чек ми вишлемо...

- Я теж з’ясував вам,- не дав йому докінчити Мартін,- і досить ясно, що гроші потрібні мені сьогодні.

Живчик Мартінові забився дужче від грубого тону секретаря, і він не спускав його з ока, певний, що каса редакції у нього в кишені.

- Це дуже сумно...- знову почав містер Форд.

Але тут містер Ендс нетерпляче ворухнувся, мовби маючи замір вийти з кімнати. Ту ж саму мить Мартін кинувся на нього і з такою силою схопив за горло, що сніжно-біла борода цього добродія, не втративши своєї бездоганної форми, задерлася до стелі під кутом у сорок п’ять градусів. А містер Уайт і містер Форд, опановані жахом, мовчки дивилися, як їхнього поважного співробітника трусять, наче перський килим.

- Ану, добувай гроші, вельмишановний руйначу молодих талантів! - гукнув Мартін.- А то я сам їх повитрушую, усі до цента! - Потім, повернувшись до переляканих глядачів, додав: - А ви краще не втручайтеся, бо теж комусь перепаде.

Містер Ендс задихався і, тільки коли Мартін трохи послабив стиск, зміг виявити готовість задовольнити його вимогу. Після кількох занурювань до кишені штанів він вигріб звідти всього чотири долари й п’ятнадцять центів.

- Вивертай кишеню! - скомандував Мартін.

Випало ще десять центів. Мартін для певності перелічив удруге свої трофеї.

- Ну, тепер ваша черга! - крикнув він містерові Форду.- Мені треба ще сімдесят п’ять центів.

Містер Форд не перечив, однак у нього набралося тільки шістдесят центів.

- Оце все? - грізно спитав Мартін, приймаючи Фордів унесок.- А що у вас у жилеті?

Містер Форд на знак своєї ретельності вивернув обидві кишені. З однієї на підлогу випав якийсь квиток. Він підняв його і хотів покласти назад, але Мартін гукнув:

- Що це? Квиток на катер? Давайте і його. Він коштує десять центів. Отже, з квитком я одержав від вас чотири долари дев’яносто п’ять центів. Належить мені ще п’ять!

Він люто глянув на містера Уайта, але ця тендітна особа вже простягала йому нікелеву монету.

- Дякую,- сказав Мартін, звертаючись до всієї компанії.- На все добре.

- Грабіжник! - прошипів йому вслід містер Ендс.

- Злодюжка! - огризнувся Мартін, грюкнувши дверима.

Мартін був у захваті від своєї перемоги, в такому захваті, що, згадавши про п’ятнадцять доларів, які йому завинив «Шершень» за «Пері й перли», вирішив одразу ж піти й їх вирвати. Але в «Шершні» засіла купка чисто виголених молодих і дужих хлопців, чистих розбійників, що звикли грабувати всіх без винятку і навіть один одного. Після сутички, під час якої було трохи попсовано редакційне майно, редактор (колись найкращий спортсмен в університеті), за допомогою секретаря, передплатного агента і швейцара, виставив Мартіна за двері і навіть допоміг йому дуже швидко спуститися сходами.

- Заходьте частіше, містере Ідене, завжди раді вас бачити,- глузували вони згори.

Мартін піднявся з землі і теж засміявся.

- Ху,- сказав він.- Проти тих трансконтинентальних гнид ви просто чемпіони!

Йому відповіли веселим реготом.

- Мушу вам сказати, містере Ідене,- гукнув йому редактор «Шершня»,- що як на поета ви теж зух. Де це ви так навчилися цього прямого удару?

- Там, де ви навчилися свого подвійного нельсона,- відповів Мартін,- У всякому разі, синець буде у вас під оком.

- А у вас шия вже стала на місце? - люб’язно спитав редактор.- Знаєте що, може, підемо усім гуртом та вип’ємо? Звісно, не на честь вашої ушкодженої шиї, а на честь цієї невеличкої баталії.

- Переможений мусить погоджуватись,- відповів Мартін.

Отож грабіжники й пограбований випили разом і дружно погодилися на тому, що перемагає дужчий і що п’ятнадцять доларів за «Пері й перли» законно належать «Шершневі».

 

РОЗДІЛ XXXIV

 

 

Артур лишився коло хвіртки, а Рут ступила на сходинки до дверей Марії Сільви. Вона почула швидке цокотіння друкарської машинки і, коли ввійшла в кімнату Мартіна, побачила, що він друкує останню сторінку рукопису. Вона прийшла довідатися, чи прийде він до них на святковий обід, але не встигла й слова вимовити, як Мартін заговорив про себе.

- Ось послухай-но,- вигукнув він, відбираючи копії.- Це моє останнє оповідання, і воно відмінне від усього, що я писав досі. Настільки відмінне, що мені аж самому страшно. І все ж, либонь, воно гарне. Ти й сама побачиш. Це гавайська історія. Я назвав її «Вікі-Вікі».

Обличчя Мартіна пашіло творчим запалом, хоч у кімнаті було так холодно, що Рут аж тремтіла, та й у нього самого руки були як лід. Вона уважно слухала Мартіна, і, хоч на обличчі в неї час від часу