Варткес Арутюнович Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

Ковачич кивнув головою.

— Тоді послухайте, що я вам скажу. Містер Адамс запропонував мені як додаткову винагороду безплатно перевозити на танкерах компанії по сто мішків кави кожним рейсом. Я підрахував: якщо ми працюватимемо разом і почнемо продавати каву німцям, то матимемо по п'ять тисяч доларів з кожної партії, не менше. Німці запровадили в себе суворі обмеження на вивезення із країни валюти. Але ж ви розумієте, що їхні марки не потрібні нам в Америці. До того ж у них дуже високе мито. Якби ви домовилися із своїми друзями — дипломатичними працівниками в Німеччині — про те, щоб нони дозволили нам використовувати дипломатичну пошту для вивозу твердої валюти й листування, що стосується наших комерційних справ, тоді б усе було гаразд. Я візьму на себе всю іншу роботу: одержуватиму й реалізуватиму каву, переводитиму марки в долари. А якщо Адамс дозволить перевозити на своїх танкерах більше кави та ще й долучити до кави кілька десятків ящиків сигарет, наші прибутки піднімуться!.. Пропоную вам цілком розумний план розподілу праці: ваші зв'язки, моя робота й комерційна кмітливість.

— Містер Кочеку, я приймаю вашу пропозицію! — урочисто проголосив Ковачич. — Віднині можете вважати мене своїм компаньйоном. Генеральний консул Америки в Берліні Роджерс, Джек Роджерс — мій однокашник по спецкурсах, чудовий хлопець. Для мене він зробить усе. Маю надію домовитися і з Адамсом. Йому нічого не варто перевезти нам сотні зо дві мішків кави й кілька ящиків сигарет. Танкери все одно перетинають океан. В крайньому разі попросимо мого старого, — він теж фрахтує пароплави і може дати вказівку капітанам перевезти нам і каву і сигарети. Отже, домовились!

— Домовились!..

Через кілька днів після цієї розмови секретарка доповіла Василеві, що якийсь чоловік наполегливо просить, щоб його прийняв мосьє Кочек.

— Порадьте йому звернутися до директора-розпорядника мосьє Ляроша.

— Я вже казала йому це, але він хоче бачити саме вас.

— Ну хай зайде!..

У відвідувача було пом'яте обличчя, похмурий погляд, та й костюм на ньому теж був пом'ятий і потертий.

— Я слухаю вас, — озвався Василь, відчуваючи до цього чоловіка якусь мимовільну неприязнь.

— Мене звуть Гастон Фове, — відрекомендувався відвідувач. — Я виготовив крем для обличчя за зовсім новим рецептом і назвав його «Кристал»… Мій крем чудовий, але, на жаль, у наш час без гучної реклами успіху не матимеш, якщо навіть винайдеш вічний двигун. Ми з вами можемо заробити купу грошей, коли ви погодитеся рекламувати мій крем. Цілком зрозуміло, що реклама має бути широка і яскрава. — Сказавши це, він вийняв із старого портфеля слоїки з кремом у барвистій упаковці і розклав їх перед Василем.

— Чим же ваш крем такий гарний? — спитав Василь.

— Я вже вам казав, що «Кристал» виготовлено за особливим рецептом. У його складі є дуже важливі компоненти — поживні речовини, бджолиний віск, який пом'якшує шкіру обличчя, згладжує зморшки… Ви ж розумієте, я не можу завчасно розголошувати секрет «Кристала»…

— Скажіть, мосьє, ви показували свій винахід органам охорони здоров'я і дістали дозвіл на виробництво нового крему?

— Ні…

— Чого ж ви прийшли до нас?

— Дивно!.. Невже ви не хочете заробити великі гроші?

— Хочемо, але тільки законним шляхом. Подайте нам дозвіл на виробництво вашого крему і рекомендацію управління гігієни, і ми приймемо у вас замовлення на будь-яку рекламу.

— Ах, мосьє, мосьє! Хіба ви не розумієте, що, коли я звернусь до офіційних установ по дозвіл, парфюмерні фабриканти уб'ють мене ще до народження, — як кажуть, в утробі матері. Пропоную вам половину всіх прибутків…

— Ні, мосьє Фове. У нас поважна фірма, і ми незаконних операцій не робимо.

— А якщо я запропоную вам чималу суму готівкою?

— Теж ні.

— Отак я й повірю, що ви розбагатіли тільки на законних операціях!

— Це вже ваша особиста справа. Сподіваюсь, ви розумієте, що нам більш нема про що розмовляти?

— Що ж тут не розуміти, звісно, розумію! Хіба можна жити на світі без протекції? Ви просто не довіряєте мені. — Відвідувач гірко зітхнув і вийшов з кабінету, навіть не попрощавшись. Василь був спантеличений: хто він — підісланий слідець чи невдаха, один з тих, хто все життя прагне легкого заробітку і ніколи нічого не добивається?

Слідом за винахідником крему до Василевого кабінету ввійшов скромно одягнений чоловік середнього віку.

— Мосьє, я прийшов просити у вас допомоги, бо вірю у вашу гуманність і людяність! — жваво почав він. — Я один з тих, кого, на нещастя, занесли до чорного списку за політичні переконання. А в мене дружина, діти… Прошу вас, дайте мені роботу, яку завгодно, аби робота!

— А чому ви надумали звернутися саме до мене? — спитав Василь, не вірячи жодному слову відвідувача.

— Кажуть, ви людина широких поглядів. Може, для вас не матиме значення та обставина, що мене занесли до чорного списку…

— Ваші відомості про мене дуже помилкові, — перебив Василь. — Я насамперед комерсант. Політика ніколи не цікавила мене і, думаю, не цікавитиме. Якщо ви справді попали в скрутне становище, можу запропонувати вам десять франків.

— Мосьє, ви даремно мене боїтеся!

Василь, не відповідаючи, натиснув кнопку дзвінка і, коли ввійшла секретарка, сказав:

— Проведіть, будь ласка, цього добродія. Якщо він захоче, скажіть касирові, щоб той видав йому десять франків!

Чоловік вийшов, обережно ступаючи по килиму, немов під його ногами було заміноване поле. А на душі у Василя залишився неприємний осадок: кому треба було підсилати до нього провокаторів?..

Нарешті приїхав кур'єр, і Василь дістав од «батька» відповідь на свого листа. «Батько» високо оцінив те, що Василь має можливість поїхати до Німеччини не просто як бізнесмен, а як представник американської нафтової компанії. «Ти навіть уявити собі не можеш, як це чудово і які перспективи для роботи у фашистській Німеччині відкриє перед тобою представництво», — писав він. Він не квапив Василя з від'їздом у Берлін. «Не поспішай, ліквідуй своє діло за