Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

станеться у святвечір, на Антонієн-штрасе, 27. Ми будемо там і схопимо цю падлюку. Ви встановили навіть годину!.. Боюся, що невдовзі буде скоєно вбивство, — Гартнер заходився доводити свою тезу. — Учора ввечері до мене зателефонував архіваріус із Міського архіву. Мої люди щодня після роботи повертають справи й книжки, які вони вивчали цього дня. Архіваріус особисто приходить до нас на Ноймаркт. Виявилося, що бракує однієї справи за номером 4536. Ця справа — це без сумніву протокол якогось процесу, бо справи за номерами 4500–4555 — це справи, які закінчилися процесами. Хтось із експертів викрав її.

— Ви повинні були негайно після виявлення крадіжки затримати всіх ваших людей, викликати поліцію й ретельно їх обшукати, — підсумував Мокк.

— Я б так і зробив, якби архіваріус встановив це раніше. Але він не переглядав справи в ратуші. Він встановив це лише в архіві, розкладаючи справи на місця.

Мокк підійшов до умивальника, відкрив кран і підсунув голову під струмінь води. За хвилину витяг голову й відчув, як приємні холодні струмочки стікають йому за корсет. Тоді повільно підійшов до Гартнера й міцно схопив його за плечі.

— Ми його знайшли, Гартнере, — гукнув він і дико зареготав. — Нарешті знайшли! Це хтось із ваших людей! Досить, якщо ми за ними стежитимемо… А якщо це не допоможе, я кожного з них допитаю… А найдокладніше — Дільзена й Гоккерманна.

— Справи повинні стосуватися періоду від 19 грудня, — повільно мовив Гартнер. — Тобто вбивство мало бути скоєне від 19 до 24 грудня. Адже ви самі викрили цю часову градацію. Жертв чергових убивств знаходять чимраз швидше. Отже, слід очікувати вже зараз, а ви повинні того ж таки дня знайти тіло. Того самого, що й на листку з календаря. Не можете знайти тіло з листком, скажімо, від 12 грудня, завтра, тобто 23 грудня, — Гартнер щиро розсміявся. — Атож, тепер ваша радість мені зрозуміла. Адже від учора всіх моїх експертів, особливо Гоккерманна й Дільзена, супроводжує янгол-охоронець з вашого відділу. Убивцю буде схоплено на гарячому.

Мокк мовчав. Учора, довідавшись, що вбивство станеться на святвечір, він звільнив усіх своїх людей від пообіднього стеження за підозрюваними. Він вийшов із вбиральні, попрощався з Гартнером і побіг до гардеробу. Удруге того вечора розбудив гладкого гардеробника й швидко одягнувся. Надягаючи капелюха, він відчув, як щось стиснуло його скроню. З-за стрічки, якою всередині було обшито капелюх, він витяг маленьку прямокутну коробочку від цигарок «Салем». Останнім часом він поводився дивно: вішався в туалеті, не вживав алкоголю, плазував і просив у молокососа пробачення, на власний розсуд призначав покарання. Але ніколи в житті він не купував ментолових цигарок. Він натяг рукавички, потрусив коробочкою й почув шелест паперу. Відкрив коробочку й витяг з неї маленьку білу візитку: «Доктор Адольф Пінцгоффер, адвокат. Тірґартен-штрасе, 32, тел. 34–21». На звороті було старанно виведено: «Я знову це зробив. Парова лазня на Цвінґер-штрасе».

Бреслау,

четвер 22 грудня,

за чверть одинадцята вечора

Цієї пори в купальнях на Цвінґер-штрасе перебували лише чоловіки, спраглі власного товариства. Вони стояли попід стінами, дехто загорнувшись у рушники, інші напіводягнені, деякі, готові до виходу, обвіювалися вологими від поту котелками. Та ніхто не міг вийти з будинку, бо вихід закривав товстий поліцейський, чия постать заповнювала собою весь маленький коридорчик, що вів до ванних кімнат. Повз нього насилу протиснувся радник Мокк. Він повільно рушив у бік служника, який вказав рукою на відчинені двері.

Доктор Адольф Пінцгоффер від шиї до п’ят був щільно обв’язаний шорсткою мотузкою. Він виглядав так, наче хтось увіпхав його в мотузяний кокон. Найпевніше кокон починався від шиї, бо вільний кінець мотузки було кілька разів протягнуто між ступнями та якимось складним вузлом прив’язано до ручки душової установки. Тіло доктора Адольфа Пінцгоффера у вертикальному положенні утримувала мотузка, прив’язана до ніг, а голова трупа, оточена віночком із плаваючого волосся, опинилася в пооббиваному відрі аж по шию. Відро стояло у ванній під самою сіткою душу, з якого текла гаряча вода. Вона спливала тілом, розігріваючи його par exellence[57] до червоності, наповнюючи відро й ванну. У відрі плавав слоїчок, прив’язаний до шиї жертви, а в ньому маленький листок.

Останнє відкриття аніскільки не здивувало Мокка. Він підійшов до ванни і крізь пару, що піднімалася від попареної шкіри, побачив, що вона майже повна — ванну було заткнуто чопиком. Він закрив воду й глянув на служника, який весь час ковтав слину.

— Як довго наповнюється ванна? Коли вода починає виливатися?

— Хіба я знаю? — видушив із себе хлопець, якого помітно нудило. — Може, хвилин із двадцять, півгодини…

Бреслау,

четвер 22 грудня,