Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

— Здогадується, — заперечив Прищ. — Не дурніша за тебе. Просто в неї під костюмом нічого немає. Розтлінний вплив цивілізації. Не розмовляй, збиваєш дихання.

Шлях Марії почали перетинати величезні валуни і порослі кущами схили пагорбів, і вона зрозуміла, що відхилилася у бік гір. Значить, до лісникової сторожки треба взяти трохи вправо. Збиті ноги нестерпно боліли, і вона не могла пересуватися навіть з такою швидкістю, з якою пересувалася спочатку. Тепер вона дивилася під ноги і ступала обережно, аби не скалічитися зовсім.

«А раптом вони вже втратили мої сліди?» — спала їй думка. Адже не можуть зеки йти з такою ж швидкістю, як вона? Може, вони її загубили? Так. Не можуть зеки, що палять і п’ють, пересуватися з такою ж швидкістю, як і вона. Вона має пересвідчитися, адже сил скоро зовсім не залишиться. Марія повернула до схилу і, видершись на узвишшя, сховалася між кущами, спостерігаючи за широкою, порослою ковилою галявиною, яку щойно пройшла.

О, дідько! Майже відразу вона побачила двох, що вийшли з кущів. За ними з’явилися ще двоє. Перша пара йшла попереду, вдивляючись у зарості, інша пленталася позаду.

Марія схопилася на ноги і помчала вниз. Зашпортнулася за коріння, що через кам’янистий грунт скрізь стирчало вгору, і скотилася вниз. Підхопилася і побігла, повертаючи вправо, де, на її думку, мала стояти лісникова сторожка.

Краще б вона не намагалася їх побачити! Через те, що затрималася, між ними тепер було ледве кілька хвилин ходу. Відстань швидко скорочується, але до сторожки тепер вже має бути дуже близько. Якщо лісник буде на місці, то вони зможуть забарикадуватися і зустріти злочинців рушничним вогнем. А тим часом зателефонують до міліції. А якщо лісника не буде? Вона намагалася не думати про це, у всякому випадку, у сторожці має бути телефон. І вона таки встигла. Але коли вибігла на узлісся, то замість дерев’яного будинка побачила лише купу головешок. Сторожка згоріла давно. Пожарище вже встигло захолонути.

Марія опустилася на коліна. Їй раптом все стало байдуже. Майже відразу вона почула шурхотіння позаду. Хотіла схопитися і бігти, але не змогла — від різкого болю в скалічених ногах вона скрикнула і впала обличчям униз.

Коли Шатл дошкутильгав до узлісся, його двоє приятелів стояли поряд з тілом жінки.

— Що трапилося? — запитав він. Шатл ще остаточно не позбувся цивілізованих звичок і це полювання на жінку було йому глибоко неприємним. — Що трапилося? — повторив він запитання. — Вона мертва?

— Мертва, — відповів Прищ. — Нас випередили. Хтось її порішив. Жмурнув. Схоже, задушена — на шиї червоні плями. Щоб второпати, не треба бути судмедекспертом.

— Яка різниця, хто її порішив, головне, що вона не приведе сюди «червоних шапок». Може, тут завівся свій Джек Потрошитель.

— Разом з Касіусом закопаєте її, — наказав Прищ Шатлу. — Там, біля згарища, я, здається, бачив лопату.

Шатл обернувся до лісу. Касіус ще й досі не з’явився.

— Касіус! — погукав він.

Відповіддю йому був лише шелест темного лісу. Трійця перезирнулася.

— Що за дідько? — запитав Прищ і пішов у напрямку лісу.

— Шатл, розпали багаття, — наказав Азіат. — Бо зараз буде зовсім темно, і нам тут доведеться заночувати. А потім займемося дівкою.

Багаття вже палало, коли вони зачули кроки Прища. Він, зігнувшись, щось ніс на плечах.

— Що? — вони облишили багаття і кинулися йому назустріч. Прищ опустив свою ношу на землю, і у мерехтливому світлі полум’я вони побачили тіло Касіуса Клея.

Касіус лежав на спині, розкинувши руки. Вірніше, їм спочатку здалося, що Касіус лежить на спині. В дійсності ж тіло лежало на животі, а голова протиприродно була повернута на 180 градусів.

Вони всі на мить завмерли. Наче перетворилися на дику скульптурну композицію божевільного скульптора.

Першим заговорив Прищ:

— Йому скрутили в’язи. Наче індикові… Хтось взяв і скрутив Касіусу в’язи…

— Це неможливо, — заперечив Азіат. — Клею ніхто не міг скрутити в’язи. В зоні він не дозволяв навіть косо подивитися на себе. Це неможливо.

Вони не помітили, коли підійшов Шатл. І тому водночас повернулися на його голос.

— А дівка зникла, — тихо сказав він.

— Що?! — ніхто з них не міг зрозуміти, що хоче сказати Шатл. Як може зникнути тіло?

— Що ти сказав? — Прищ величезною ручищею схопив Шатла за комір.

— Ти впевнений, що тіло зникло? — запитав Азіат і, помітивши, що Прищ, стягнувши комір,