Микола Смоленчук - Смутна доба

Хоч мав князь Василь-Костянтин Дубно, добротне цивілізоване родове гніздо, але любив він більше Острог. В Острозі князь почував себе розковано, як безроздільний господар, це була його столиця. Тут виросли і поховані усі представники славного роду Острозьких, який брав початок від святого Володимира, від удільних пінських і туровських князів. А замок, у якому йому так легко дихалось, побудували його предки у далекому XIV столітті.

На одному місці князь ніколи не сидів, звик по-козацьки не кидати сідла, а коли втомлювався від бродячого життя, тікав у відроги Карпат до містечка на впадові Вілії у Горинь, тільки Острог називав він рідною домівкою.

Сьогодні занепала острозька школа, яку хотів він підняти до університетського рівня; припинив життя знаменитий літературний гурток, який дав країні відомих вчених і літераторів; зупинилася друкарня, але ж видала вона два десятки книг тристатисячним тиражем!

Князь ходив невеликим замковим двором на Судній горі, як людина, вічність якій забезпечена.

Коли приїхали до Острога, князь перестав згадувати про повернення до Києва, хоч остаточно не здавався:

— Тілесними немощами тривожуся, а духом ні!

Знову збирав на бенкеті магнатів і шляхту, у головній залі дзвенів золотий і срібній посуд, слуги носили на столи запечених на вогні оленів, баранів та вепрів, угорські вина, горілку з приправами та міцні меди. Сп'янілі гості рачки вибиралися з-під столу або їх виносили слуги. Тішив князя якийсь прожора, котрий ніколи не хмелів і міг, за свідченням сімейної хроніки князя, перемогти на турнірах три десятки надвірних козаків.

Старий князь тішився тим, як мала дитина, наче чув близький кінець.

Найбільшою його радістю стало повернення з Вільни древнього старця — отця Даміана, його колишнього сповідника.

Отець Даміан виглядав втомлено, і не тільки з дороги. Сказав Таранусі, якого давно забув:

— У Вільні засилля уніатів. Потій оголосив війну православній вірі. Господи праведний, яке там насильство!..

Князь, почувши, що в коридорі його колишній духівник, аж з крісла звівся:

— Клич його до мене! Клич негайно!..

Монах Даміан, брат Северина Наливайка, колись і він ходив з шаблею проти уніатів, надовго зник у княжих покоях, і хтозна про що вони там говорили.

Потім Тарануха супроводжував отця Даміана до Дерманського монастиря, теж родової обителі Острозьких, котра виділялася поміж княжих монастирів, бо навіть мала свою типографію.

Князь багато покладав на отця Даміана.

— Тепер спокійний я ще за одну божу обитель. Дорога туди для латинців закрита!

Виявиться, що князь помилиться і тут.

На початку зими князь зліг і більше не вставав. Він рідко кого пускав у свої покої, не приймав навіть власних дітей.

Проте на початку нового року запросив Тарануху і довго розпитував про самозванця.

Помер князь Острозький в середині лютого 1608 року, в суботу, на 82 році життя. У деяких літописах інші дати — з незначним відхиленням. Труна з прахом князя кілька місяців стояла в льодовні, поховали його в другій половині травня у замковій Богоявленській церкві поруч сина Олександра.

До Острога на похорон з'їхалося багато магнатів, король прислав свого сенатора.

Палили з рушниць і гармат.

Богоявленський собор онучка князя Анна Алоїза закриє, порох забуття витатиме в ньому чверть тисячоліття. Це та горезвісна онучка-католичка, котра на пасху накаже кучереві гнати важку карету прямо на православних, що зібралися на богослужіння. Люди вб'ють кучера, а відступницю закидають яйцями, вибивши їй око.

Шляхта прагнула помсти за свою поразку після загибелі першого самозванця, вона ладна була йти на Москву з ким завгодно, аби весело пожити. До того ж очолив їх популярний князь Рожинський. Рокош закінчився, треба було кудись дівати сили.

У травні коло Болохова переміг Рожинський, після другої перемоги ляхи досягли Тушино.

Тим часом цар Василь перевіз Мнішеків до Москви, а потім у супроводі тисячного загону відпустив до Польщі. Самозванець вирішив перехопити Марину з батьком. Зборовському вдалося