Генріх Белль - Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Де пережив кінець війни Шіртенштайн, нам уже відомо: він бринькав на піаніно «Лілі Марлен» для радянських офіцерів десь між Ленінградом і Вітебськом — це чоловік, якого поважала сама Моніка Ас! «Мною володіло одне жахливе, невідчепне бажання (Ш. авторові): я хотів жерти й лишитися живим. І я б ладен був грати „Лілі Марлен“ навіть на губній гармонії».
Доктор Шольсдорф перебув кінець війни так, що його можна назвати трохи не героєм: він вибрався з міста «в одне сільце на правому березі Рейну й дочекався кінця війни там, зі справжніми документами, нічим не заплямований політично, не боячись ні нацистів, ні американців. Задля повнішого маскування я став командиром загону з десятка фольксштурмістів — серед них трьом було більше сімдесяти років, двом менше сімнадцяти, у двох було відрізано ногу вище коліна, в одного нижче, один був без руки, а десятий — недоумок, типовий сільський дурник; озброєння наше складалося з кількох залізяк, а головно — з розірваних начетверо білих простирадл. Крім того, нам дали кілька ручних гранат, щоб підірвати міст. Ми виступили всім загоном назустріч ворогові, несучи в руках палиці з поприв'язуваними шматками простирадл, моста й не подумали чіпати — і здали село американцям цілісіньке. Відтоді мене вважали в селі (йдеться про бергішське сільце Ауслермюле.— Авт.) своєю людиною, весь час запрошували на всі свята, але останні два роки помічаю, що почали ставитись не так, часом навіть чую слово „капітулянт“ — це через двадцять п'ять років, та ще й після того, як я врятував їм дзвіницю, своїм життям поручившись американському лейтенантові Ерлу Вітні, що на ній нема солдатів і що вона не воєнний об'єкт. Поправішали, це точно. В кожному разі, я вже не так радо їду туди».
Ганс і Грета Гельцени майже не потребують алібі: Ганс народився тільки в червні 1945 року, і чи виявляв він у материнському лоні схильність стати «вервольфом», авт. невідомо. А Грета і взагалі народилась аж у 1946 році.
Генріх Пфайфер, якому тоді минув двадцять один рік, саме лежав після ампутації лівої ноги (вище коліна) в старовинному монастирі поблизу Бамберга, перетвореному на госпіталь. Він — за його власними словами —«щойно прокинувся після наркозу, і мене нудило, просто страх, коли раптом прийшли американці,— на щастя, мені вони дали спокій».
Старий Пфайфер, що, за його словами, «в день нашої неслави» перебував з дружиною «неподалік Дрездена», на той час уже двадцять сьомий рік (а як на сьогодні, то навіть п'ятдесят другий) тягав свою паралізовану ногу — ту саму ногу, що про неї батько Лені в 1943 році, перед
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник», після закриття браузера.