Лола Астра - Безмірна залежність

— Жах. І ти їй не відчиняв?

— А навіщо? А ще, коли ми вже не спілкувалися, вона написала моїй сестрі, що вагітна. Після цього сестра сказала, що більше ніколи не хоче її ані бачити, ані чути.

– І я її розумію. Ти ж з Оленою більше не зустрічаєшся? — спитала я прямо про те, що і так знала.

— Ні, не зустрічаюся, — відповів Ілля, — ми і не зустрічалися ніколи. Це був лише секс. А пристрасть ніколи не призводить ні до чого путнього. Інша моя колишня взагалі пила якісь краплі, щоб сильніше збуджуватися. У підсумку, я уникав з нею зустрічей. Ми з нею ніколи душевно не спілкувалися, тільки секс на вихідних. Але чомусь, коли я вирішив це припинити, вона страшенно образилася.

— Вона кохала тебе.

— Як вона могла кохати? Кохання — воно не таке. Але я не можу сказати, що вона була поганою. Або що Олена погана, а ти добра. Чи навпаки. Всі ви абсолютно різні, з плюсами і мінусами.

— Звісно, так і є, — погодилася я, поклавши голову на його плече.

— А одна дівчина мене просто благала, аби я зробив їй дитину.

— А ти що? Може, у тебе дійсно є діти?

— Я відмовився. Але хіба було б погано, якби вони у мене були?

— Ні, для мене це не має значення. А що буде, якщо я раптом завагітнію?

— Обов'язково мені скажи про це. І не смій нічого робити з дитиною.

— Ніколи.

Ми цілий день розмовляли і не могли наговоритися. З Іллею було так легко. Це був мій чоловік. Зустріч все розставила по своїх місцях. Поступово, але влучно. Мені дуже сподобалося, що сьогодні він не відгукувався занадто погано про Олену, адже чоловіки не повинні зневажливо ставитися навіть до колишніх своїх жінок.

Я йому теж розповіла про причини розлучення з чоловіком, про минулі зв'язки. Я не бідкалася і не скаржилася, адже з усіма залишилася в приятельських стосунках.

А ввечері, коли вечеряли, ми знову повернулися до його друзів.

— Вони такі нудні і нецікаві. Кожного разу після їжі вони вимивають чашки від нальоту.

– І правильно роблять, — сказала я, відпиваючи йогурт з чашки, що не милася, напевно, місяцями.

— Навіщо витрачати на це свій час? Це як прасування білизни — кому це потрібно?

— Це необхідно для власного комфорту!

— Особисто мені все одно, на чому лежати і з якої чашки пити. Це все пусте.

Я не була з ним згідна, але хіба Ілля не був щасливий в таких умовах? А якщо був, то невже тоді всілякі дрібниці, на кшталт брудного посуду, мають значення? Хіба я не була б з ним щасливою в цій маленькій кімнатці на м'ятому ліжку, якби він завжди поводив себе так, як зараз? А саме зараз він годував мене йогуртом з ложечки, розповідав смішні анекдоти, цілував мене в щічку. Невже це все відбувалося насправді?

Коли ми лягали спати, я написала рідним, що все добре, а потім ми почали трохи планувати наступний день.

— Завтра на курсах німецької у мене тести, так що я не можу їх пропустити.

— Я піду з тобою, почекаю на тебе, погуляю. Не хочу тут одна залишатися, — сказала я. Якщо чесно, мені було страшно, що Олена може вломитися до кімнати, поки Іллі не буде, але я про це промовчала.

— Добре, поїдемо разом. Тоді підйом о сьомій ранку, курси будуть тривати з дев'ятої до дванадцятої. Походиш по місту, а до дванадцятої підійдеш до студентського кафе. Там і зустрінемося.

— Дуже добре, обожнюю планувати. Бачиш, навіть у тебе виходить.

Ми обоє розсміялися і побажали одне одному на добраніч.

— Підйом, Маковцева, ми проспали, — сказав тихо Ілля, і я розплющила очі.

— Як проспали? У мене ж будильник на 7 годину ранку був виставлений! — я схопила телефон, але він був відключений. — Гей, а що це з ним?

— Тобі вночі якісь повідомлення надходили, і я його вимкнув.

— Якого…, — почала я, але Ілля не дав договорити.

— Зараз пів на восьму, треба поспішати.

Ілля заварив чай, ми наспіх поснідали. Я почала швидко збиратися, а ось він особливо не поспішав: то танцює, співає, то дивиться щось у телефоні, то футболку не може обрати, то кепку. У підсумку, я повністю одягнена, вже навіть в чоботях, чекала на Іллю ще хвилин десять, а потім ми бігом кинулися на станцію метро, аби не спізнитися на потяг.

— Ми запізнюємося на тести, — засмучено сказала я, коли ми вже їхали.

— Тебе це не повинно турбувати. Розслабся. Жінка повинна бути завжди на півкроку позаду від чоловіка, а він повинен все вирішувати. Ось, наприклад, вранці ти вже стояла в дверях, а я тільки одягався. Повинно бути навпаки. Розумієш?

— Так, ти абсолютно правий! — сказала я радісно, адже тільки зараз зрозуміла, як це чудово, напевно, бути позаду і не брати на себе тягар відповідальності. — Спробую так жити.

Ми вийшли через дві зупинки, і Ілля показав мені будівлю, в якій навчався.

— Там, на першому поверсі, є їдальня. Приходь туди до дванадцятої, після курсів я теж туди спущуся. А зараз я покажу тобі, якою вулицею йти, щоб потрапити до супермаркету.

Ілля провів мене трохи по вулиці, задав маршрут руху, поцілував мене, і я рушила у свою першу прогулянку по Мюнхену на самоті. Раптом я почула, як Ілля кричить мені щось услід, і обернулася: він читав якісь рядки зі своєї улюбленої пісні. Він робив це голосно, російською мовою, перехожі його не розуміли, тільки я. І Ілля кайфував від цього. Напевно, це було однією з причин, чому йому подобалося тут жити. Він був