Лола Астра - Безмірна залежність

я так жити, якби ми були разом? Що за питання: звичайно, якби тільки він завжди був таким, як учора. Дивно, як складно часом було спілкуватися з Іллею на відстані, а вчора було так чарівно. Ідеально навіть. Тому умови того місця, де ми були разом, мене не хвилювали.

Я повернулася у ліжко і спробувала заснути. Раптом Ілля різко підхопився зі свого матраца, схопив у руки серветку, встав на ліжко і потягнувся до стелі.

— Бісові клопи! — пробурчав він.

– І давно вони у тебе?

— Так, вони по всьому гуртожитку розвелися. Раніше ще більше було, а зараз бувають дні, коли я взагалі їх не бачу.

— О, тоді мені пощастило, — сказала я, машинально натягуючи ковдру вище, щоб вони до мене не дісталися. — До речі, бачу, ти поміняв постіль.

— Звичайно, ти ж просила, — Ілля посміхнувся, — що ж, якщо ми вже прокинулися, пропоную поснідати, але спочатку полежимо трохи.

Ілля забрався до мене під ковдру, і ми довго обнімалися і цілувалися, насолоджуючись близькістю. Ілля увімкнув свою улюблену музику, яка, звичайно, була не для моїх вух: вульгарні тексти про секс, примітивні мелодії, аморальні тексти. Це було все те, що я так сильно завжди зневажала.

— Скажи, Ілля, а коли ти робиш записи в соцмережі всіляких непристойностей, ставиш безліч лайків, робиш селфі і випинаєш на фотографіях губи, як дівчина, — ти ж таким чином висміюєш дурість тих, хто все це любить робити?

Ілля замислився.

— Якоюсь мірою так, — відповів він, — але селфі мені робити подобається.

– І слухати пісні з матюками?

— Та ти вслухайся в них. Це ж музичні шедеври!

І я почала слухати. Так, це дійсно були смішні пісні, і я сміялася над текстами разом з Іллею. Але чи хотіла б я слухати їх завжди, якби ми жили разом?

— А тепер я займуся сніданком. Поставлю чайник.

— Тобі допомогти?

— Навряд чи ти зможеш, — сказав Ілля, показуючи мені електрочайник, в якому не було зверху кришки, — тут потрібна особлива майстерність, щоб нічого не розлити і щоб накип не потрапив до чашок.

— Дуже добре, тоді я відпочиваю, — я з задоволенням відкинулася на подушки.

— Ось це правильно. Жінка повинна відпочивати.

– І тобі зовсім не складно самому все робити по хаті?

— Зовсім нескладно, навіть подобається.

«Він чудовий, тому і самотній», — промайнуло у мене в голові в той час, як Ілля наливав окріп у банку, в якій заварював чай. Він теж не досяг в цій справі майстерності, тому що вода розтеклася по столу. На щастя, він був застелений газетою.

— Чай тобі сподобається, в ньому багато трав і ягід, які я рву і збираю у дворі. Я тобі навіть фотку дерева колись надсилав, пам'ятаєш?

— Пам'ятаю, — відповіла я, посміхаючись. Як же я його любила!

Коли все було готове, Ілля подав «сніданок у ліжко», як він це назвав: поставив два стільці біля ліжка, на них — наші чашки з чаєм, тарілки з печивом, сухофруктами і шоколадом.

— Ось яким повинен бути корисний сніданок кожної людини, — сказав він, забираючись до мене під ковдру, і ми почали їсти.

Потім ми лежали, дивилися смішні ролики в інтернеті, кохалися. Я відчувала, що вперше за кілька років відпочиваю по-справжньому. Мені не потрібно було нічого робити: просто лежати і любити.

А ще…

— Я хочу в туалет, — нарешті наважилася сказати я вже під вечір.

— Не питання, йдемо, — сказав Ілля, — зараз візьму серветки.

Він дістав їх з тумбочки, і ми вийшли в коридор. Цікаво, чому Ілля не користувався туалетним папером? Він немов прочитав мої думки:

— Я папір не купую. Беру серветки в магазинах або у кафе, коли заходжу туди.

— А якщо не ходиш? — здивувалася я.

— Поки що проблем з цим не виникало.

Так, Ілля жив зовсім небагато. Дивно, адже в квітні він казав, що платить сімсот євро податків як працюючий чоловік і що у нього досить непогані доходи. Напевно, він був зовсім невибагливий. Що ж, моє ставлення до грошей завжди було нейтральним, тому фінансові труднощі мене не лякали. Бути поруч з таким чуйним, ніжним, турботливим, люблячим Іллею — ось справжня радість.

На щастя, в туалеті нікого не було. Ілля пішов в душ і дав мені можливість усамітнитися. Потім ми разом прийняли душ і повернулися в наше улюблене місце — ліжко. Як і всі закохані парочки, ми почали обговорювати інших і сміятися над їхніми стосунками, радіючи з того, що у нас все інакше.

— А мої друзі — студенти Михайло і Аліса, — почав Ілля, — уявляєш, ніколи навіть не обіймаються і не цілуються. Я тільки один раз бачив, як вона поклала голову йому на плече.

— А вони точно зустрічаються? — розсміялася я.

— Так, тому що я бачив, як вони сваряться. Коли вони переїжджали, Аліса почала вередувати, не могла якусь річ знайти, а без неї не хотіла їхати. Машина внизу вже чекала, тоді Михайло її схопив і силою поволік. Я тоді, до речі, вперше бачив його таким злим і владним.

— Знаю, що б ти зробив на його місці: залишив би її одну і поїхав.

Ілля розсміявся і поцілував мене в скроню.

— Твоя правда, але я б обов'язково потім повернувся.

— Правда?

— Звичайно. Але взагалі, коли виникає конфлікт, жінка повинна заспокоїти чоловіка, а не злити його ще сильніше. Щодо мене, то дівчина не повинна ображатися на мої вчинки, я маю відчувати свободу дій. Коли я одного разу посварився з Оленою, вона мене так вивела з себе, що я виштовхав її за двері.

— Гей, це жорстоко!

— Повір мені, вона на це заслуговувала. Вона тоді вкрала мій паспорт і погрожувала його знищити, якщо я не вийду