Ден Браун - Інферно

дій. Нам конче необхідно вирахувати, що ця маска хоче сказати.

Сієнна кивнула.

Ленґдон мовчки констатував, що лікарі, здається, зійшлися на одній думці.

Професор затих, намагаючись подолати відчуття непевності. То було химерне відчуття — зустріти абсолютного незнайомця й усвідомлювати, що насправді ти знаєш його вже кілька днів. «До того ж — подумав він, — є щось невиразно знайоме в його очах».

— Професоре, — співчутливо мовив Ферріс, — бачу, ви не зовсім впевнені, що можете довіряти мені, і це цілком виправдано, зважаючи на те, що вам довелося пережити. Одними з побічних ефектів амнезії є параноя та недовіра.

«Вельми слушно, — подумав Ленґдон, — якщо взяти до уваги те, що я не довіряю навіть власному мозку».

— До речі, про параною, — пожартувала Сієнна, намагаючись розрядити атмосферу, — Роберт побачив ваш висип і подумав, що ви інфіковані чорною чумою.

Набряклі очі Ферріса збільшилися, мов блюдця, і він голосно розсміявся.

— Оцей висип? Повірте мені, професоре, якби в мене була чума, то я не лікувався б від неї антигістамінним препаратом, що продається без рецепту. — Він видобув із кишені маленький тюбик і кинув його Ленґдону. Виявилося, що це був напівпорожній тюбик препарату проти сверблячки при алергійних реакціях.

— Вибачте, — зніяковіло сказав Ленґдон. — Вочевидь, я дуже перевтомився.

— Нема проблем, — відповів Ферріс.

Ленґдон повернувся до вікна й спостерігав, як неяскраві барви італійського села зливаються в умиротворений колаж. Виноградники та ферми траплялися рідше, бо тепер рівнини змінило підніжжя Апеннін. Невдовзі потяг мав пройти звивистим гірським перевалом, а потім спуститися й помчати на схід до Адріатичного моря.

«Я їду до Венеції, — подумав Ленґдон. — Шукати чуму».

Цей химерний день залишив у професора відчуття, ніби він рухається ландшафтом, складеним із якихось нечітких форм, позбавлених конкретних деталей. Як уві сні. Іронія полягала в тім, що, коли люди прокидаються, їхній кошмар припиняється, а Ленґдону здавалося, що кошмар почався саме тоді, коли він прокинувся.

— Скажи, про що ти думаєш, і я дам тобі грошей, — прошепотіла Сієнна, сидячи поруч.

Ленґдон підвів на неї погляд і стомлено всміхнувся.

— Я постійно думаю про те, що от-от прокинуся вдома і виявиться, що це був лише кошмар.

Сієнна схилила голову набік і серйозно поглянула на нього.

— І ти не скучатимеш за мною, коли прокинешся й виявиш, що всього цього насправді не було?

Ленґдон натужно всміхнувся.

— Якщо чесно, то трохи скучатиму.

Вона поплескала його по коліну.

— Професоре, облиште ваші фантазії й повертайтеся до роботи.

Ленґдон неохоче поглянув на зморшкувате обличчя Дайте Аліґ’єрі, яке байдуже дивилося на нього зі стола. Ленґдон обережно підняв гіпсову маску, перевернув її в руках і, вдивляючись в увігнуту порожнину, прочитав перший рядок:

— «Гей ви, хто розум сильний має...»

Ленґдон сумнівався, що зможе впоратися із завданням саме тепер і в такому стані.

Та однаково взявся за роботу.

* * *

А на відстані двохсот миль від потяга, що мчав із запаморочливою швидкістю, яхта «Мендаціум» стояла на якорі в Адріатичному морі. Сидячи під палубами в трюмі, координатор Нолтон почув легенький стукіт пальців по скляній стінці своєї кабінки, натиснув кнопку під столом — і непрозора стінка враз перетворилася на прозору. За нею виднілася невеличка засмагла фігурка.

Начальник.

Не кажучи ні слова, він увійшов, зачинив за собою двері кабінки й натиснув кнопку, знову зробивши скло непрозорим. Від Начальника відгонило спиртним.

— Я стосовно відео, яке залишив нам Цобріст, — мовив Начальник.

— Слухаю, сер!

— Я хочу побачити його. Негайно.

Розділ 63

Роберт Ленґдон саме закінчив переписувати спіралеподібний текст із посмертної маски на папір, щоби його зручніше було аналізувати. Сієнна й лікар Ферріс підсунулися, аби допомагати, і Ленґдон щосили намагався не зважати на безперервне почухування Ферріса та його важке сопіння.

«З ним усе гаразд», — запевнив він себе, зосереджуючи увагу на рядках.

Гей, ви, хто розум сильний має,

Дотримуйтесь порад, які я тут сховав

Під покривалом із віршів незрозумілих.

— Як я вже казав раніше, — зауважив Ленґдон, — початкова строфа поеми Цобріста взята дослівно з Дантового «Пекла» як нагадування читачеві, що в словах може критися глибший сенс.

Алегоричний твір Данте був насичений завуальованими посиланнями на релігію, політику та філософію, тому Ленґдон часто пропонував студентам вивчати цього італійського поета приблизно так, як вивчають Біблію, тобто читати між рядків, намагаючись збагнути глибший сенс.

— Дослідники середньовічних алегорій, — продовжив професор, — зазвичай розділяють аналіз на дві категорії: «текст» і «образ», де текст — це буквальний зміст твору, а образ — його символічний сенс.

— От і добре, — завзято мовив Ферріс. — Отже, той факт, ідо поема починається саме з цього рядка...

— ...свідчить, — втрутилася Сієнна, — що наше поверхове читання може розкрити нам лише частину оповідки. А істинний сенс може бути прихованим.

— Приблизно так, — погодився Ленґдон. А потім знову поглянув на текст і прочитав уголос:

Знайди віроломного дожа Венеції,

Того, хто коням голови відрізав...

Та ще кістки сліпої вирвав.

— Що ж, — сказав Ленґдон, — я не впевнений щодо коней із відрізаними головами та видраних кісток сліпої, але схоже, нам треба знайти цілком конкретного дожа.

— Наскільки я розумію — могилу дожа? — спиталася Сієнна.

Або ж статую чи портрет, — додав Ленґдон. — Дожів у Венеції не було вже кілька сторіч.

Венеціанські дожі були кимось на кшталт герцогів з інших італійських міст-держав, і за тисячу років, починаючи: s шістсот дев’яносто сьомого року нашої ери, Венецією правили понад сотня дожів. Ця традиція перервалася наприкінці вісімнадцятого сторіччя, коли Венецію захопив Наполеон, але їхня слава та міць і досі залишаються предметом пожвавленого інтересу істориків.

Як вам, напевне, відомо, — сказав Ленґдон, — два найпопулярніші туристичні об’єкти Венеції — Палац дожів та базиліка Сан-Марко — збудовані дожами й для дожів. І багато хто з них там і похований.

— А чи не знаєш ти, — спитала Сієнна, вдивляючись у текст, — якого з дожів вважали найбільш небезпечним?

Ленґдон поглянув на конкретний рядок, про який ішла мова: «Знайди віроломного дожа Венеції».

— Я про такого не чув, але в поемі немає слова «небезпечний», там є слово «віроломний». І між цими словами існує різниця, принаймні у світі Данте. Віроломство — один із семи смертних гріхів, фактично найгірший із них, карається