Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

ми вже знаємо, а вона не знала. Олімпія більше плакала, ніж сміялась, бо навпаки буває лише в казках для маленьких дітей, а наше життя мало нагадує казку. Принаймні, щасливий кінець дається йому зовсім нелегко.

32

То було справжнісіньке божевілля – їхати краденою машиною через всеньке місто невідомо куди. Люцина час від часу стріпувала волоссям і щипала себе за руку, бо усе здавалось їй сном, ще більше, ніж досі. Вона так уже віддалилась від Серединного світу, наче ніколи там не жила, а тільки від когось тікала чи шукала щось дуже потрібне. Тільки при згадці про маму серце завмирало від жалю. Тигрисик казав, що мама її знайде, й дівчинка намагалась у це вірити, бо що мала робити? Зрештою, її мама давала собі раду в житті, як зауважила колись бабуся. Інші мами, може, й дають раду краще, але ж вони не читають книжок.

І тут Люцині спало на думку, що мамі більше, ніж двадцять один рік, і вона вже встигла прочитати книжки про Королівство, замкнені в шафі. Аж зітхнула полегшено, а це було непросто, бо її затиснуло між двома тиграми, по яких стрибав Фелікс, зазираючи до кабіни й даючи Мортіусу всілякі корисні поради. Він просто розривався між почуттям та обов'язком (Люцина була обов'язком). Змалечку кіт відзначався неймовірною допитливістю, досліджуючи вміст вазонків, шухляд і шкатулок.

Перед Люциною постало питання: звідки в них удома взялися книжки з іншого світу, читати які можна лише дорослим? Невже дорослі вміють берегти таємниці краще, ніж діти? Це – неправда. Коли даєш слово мовчати, то мовчи. Бабуся називала такі слова-обіцянки золотими. Тобто їх треба особливо цінувати. В їхньому домі всі знали про Королівство, але мовчали, бо не довіряли Люцині. Ось чому з нею це трапилося: весь час доводиться кудись тікати, ховатися, переживати... «Недобре зі мною вчинили», – думала дівчинка, навіть не уявляючи, наскільки нинішня ситуація небезпечна.

Мортіус аж млів від страху: пощо було викрадати чужу машину? Ніби він якийсь крутий. Він навіть не був певний, чи зможе зупинити її. Будуть їздити, доки вистачить бензину. Дороги, якими вони зараз їхали, не були призначені для фургонів: вузькі й горбкуваті. Господи, та на першому ж посту їх зупинять! А потім почнуть стріляти.

Натомість Соня не виявляла ні найменшого страху. Вона прожила ціле життя в Граничному світі, начиталась пригодницьких романів, які завжди щасливо кінчаються і гадає, що так і в житті. Ні, не може бути такого, щоб вона нітрішки не боялась! Правда, Сонин ентузіазм потрохи згасав, але його могло вистачити до світанку. Якби Мортіус був сам, він би спробував увійти в контакт із місцевим населенням, вивідав би все до найменших подробиць, і вже на основі спостережень та отриманої інформації склав би план дій. У такому разі можна сподіватись успіху. А тепер їм доводиться розраховувати лише на шалене везіння.

Мортіус тримав свої думки при собі, тільки скоса позирав на супутницю їхньої авантюри. Вона видалася йому дуже гарною. Що ж станеться з нею, Люциною, Тигрисиком та Іляною, якщо їх захоплять крутиголовці? Якщо вибирати між героїчною смертю й полоном, то краще вибрати життя. Завжди, доки ти живий, можна знайти вихід. А тут ще Фелікс вп'явся пазурами в плече.

– Чого тобі? – невдоволено спитав Мортіус.

– Ми вже два круги зробили. Куди ж ми їдемо?

– Вперед, – простогнав чоловік.

– Так називається кінотеатр чи редакція газети? – шпигонув Фелікс, лоскочучи потилицю водія вусами.

Мортіус почервонів. Він не хотів, щоб його принижували в очах дами. І це допомогло йому прийняти остаточне рішення:

– Вперед – до друкарні. А ти, малий, лізь у кузов, щоб випадково не спіймав кулю. Ти чуєш чи ні?!

– Так би зразу сказали! – буркнув Фелікс. – Піду розповім нашим...

Мортіус знав тигрів, але не знав котів. Здебільшого, буває навпаки. Він міг тільки подивуватись словниковому запасу Фелікса, який, не вміючи читати й писати, розмовляв як письменник або вчений. Цікаво, чи й собаки такі здібні до мов. Зрештою, цей кіт виховувався в інтелігентній сім'ї. На вулиці він навчився б тільки лаятися. Але компліменту Феліксові репортер не хотів поки що казати.

Соня схилилась над дорожньою картою.

– Ось, знайшла! Королівська Друкарня. Треба виїхати на Каштанову вулицю, а тоді вліво...

– Треба спочатку звернути на вулицю Дивовижну.

– Якісь назви нецікаві. Невже в Королівстві не було ні полководців, ні полеглих героїв?

Мортіус подумав: «Може, нашими іменами назвуть колись вулиці в новому мікрорайоні, на зразок Сихова?» Люди з Серединного світу люблять мріяти про такі речі. Це не конче мусить бути марнославство, просто приємно відчути, що тебе не забувають. Іменами багатіїв не називають вулиці, де в будинках поламані вхідні двері, ліфти обписані нецензурними висловами і треба тикати пальцем не в кнопку, а в якусь дірку...

Наступна вулиця свідчила, що вони десь поблизу центру. Була широкою й рівною. На такій дорозі приємно вести машину, особливо коли ні попереду, ні позаду не видно інших транспортних засобів. Здається, попереду мигнуло червоне світло. От і світлофор. Він знає, що їхати треба тільки на зелене світло. Хоча й невідомо, які правила дорожнього руху в Королівстві...

– Крутиголовці! Два фургони! – перервала його міркування Соня.

«Ну, все! – запанікував Мортіус. – Почалося... Що ж його придумати?»

Зупинятися не можна, і не зупинятися так само. Почнуть стріляти, а в фургоні діти. Мортіус, не тямлячи себе, звернув до бічної вулички. Може, це зробила сама машина: не захотіла, щоб кулі потрапили у шини чи у бак з бензином? Втім, треба було подумати.

– Що таке? – вигулькнув Фелікс. – Бензин скінчився?

– Придумала! Придумала!

Соня вчепилась за Мортіуса обома руками. Він втратив рівновагу й ударився головою об бічне скло.

– Треба їх здивувати, вразити, ошелешити, приголомшити! – і пояснила свій план.

– Геніально! – вигукнув Мортіус. – Як помирати, то з музикою! – Трохи в його словах було іронії, але захоплення, мабуть, більше.

– А ти класно водиш автомобіль! – похвалила Соня, коли, розвертаючись, Мортіус збив урну для сміття, і та аж перелетіла на протилежний бік вулиці. – Може, перейдемо на ти?

– Давай! У нас на роботі всі кажуть одне одному «ти».

Вогонь відваги, що геть було потонув у попелі, знову спалахнув у Мортіусі. Він ніколи не зустрічав таких приємних жінок.

– Слухайте уважно! – сказав він, заглядаючи до фургона. – Коли