Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

на балконі, а сама вмостилась у кріслі, підібгавши ноги. Пекли очі, поболювало горло, але вона нічим не могла собі допомогти. Перш ніж вибиратись звідси, треба було багато чого обміркувати. Незабаром їй доведеться пояснювати усе Люцині...

– Є речі, що не залежать від нас, донечко. Тоді ми почуваємо себе, як листя, котре зірвав вітер і жене світ за очі. Але потім нам треба згадати, що ми не листя, а люди, і що ніхто не сміє нас кидати на поталу вітрові... Мені здається, що я вже зупинилась.

Олімпія почала ходити кімнатою, щоб висохло волосся. Якимось дивом воно відросло за ніч і вже сягало плечей. Жінка знайшла ганчірку й протерла дзеркало. У його глибині відбивалось сонце, що сходило, але там знайшлося місце й для неї. Олімпія належала до людей, які побоюються дзеркал, вважаючи їх небезпечними. У казках дзеркала завжди служать злим силам, а в житті – правді, що часом буває жорстокою. Дзеркала це двері до іншого світу, а буває, вони показують майбутнє. Олімпія була вже дорослою, але це нічого не означало. Вона жила в Королівстві й повернулась туди знову. Намагаючись не вдивлятись у бездонну глибину, Олімпія спитала:

– Що ж мені робити далі? Колись я була тут непотрібною, і тепер, повернувшись, мушу розмовляти сама з собою. Здається, що мене тут ніхто не чекає.

Мабуть, це дзеркало не мало стосунку до потойбічних сил, бо й далі показувало змучену, не дуже молоду жінку в чорній одежі. Лише сонячне проміння на мить зблиснуло над головою, наче корона. Проте якийсь сенс у її несподіваному поверненні таки мав бути.

30

– Що це? – тицьнув пальцем Імператор у бридке зелене місиво, що оточувало перевіз.

– Не знаю, Ваша Імператорська Величносте! – пропищав міністр транспорту. – Воно з'явилось раптово...

«Вульцібулюс завжди знаходить відповідь», – майнуло в голові Імператора, й він грізно вимовив:

– Куди ви мене привезли?!

Сановники позадкували, а оскільки відступати не було куди, випхали поперед себе придворного медика Арсихита, маленького горбаня, який не мав щастя воювати і через те до нього завжди ставились із підкресленою погордою. До того ж він був надто хорошим лікарем, аби його страчувати за дрібницю.

Арсихит подумав і відповів:

– М-м... боюсь, тут не знайти раціонального пояснення... Це – чари. Я насмілююсь просити Вашу Імператорську Величність не дихати цим згубним повітрям.

– Тоді мені взагалі не буде чим дихати! Чорти б узяли того Вульцибулюса! – не знати чому згадав Імператор залишеного в столиці Головного Мага.

Він наказав вкинути в зелене місиво за бортом одного з кухарчуків, якого, здається, ця пригода дуже розважила. Не з люті, а задля невеличкого експерименту. Той тільки булькнув, назавжди зникнувши з очей. Якби погляди усього почту Імператора не були прикуті до болота, що почало заростати повзучими рослинами, може б, хтось і помітив, як хлопчину віднесло течією до берега далеко звідси. Він щасливо вибрався і більше ніколи не потрапляв на очі тим, хто його знав.

Імператор наказав кинути в болото кілька гранат, але усіх лише забризкало багнюкою, а перевіз так і не зрушив із місця. Туман, за яким ховалось Королівство, не зникав. Послали туди сигнали, на цей раз порятунку, проте, либонь, туман глушив радіохвилі. Почт Імператора тремтів, бо старий поволі починав скаженіти. У Королівстві не застосовували магії. Магія була суттю Королівства. Крутиголовці не могли цього знати. А Головний Маг волів не стримувати бажання Імператора обійняти й притулити до грудей осиротілий народ Королівства. Не питайте мене, у чому річ, бо і я теж не знаю. Навіть якщо на Землі вдасться пояснити усі таємниці, залишиться одна – таємниця Королівства. Цікаво, як же інші крутиголовці зі злими намірами усе-таки потрапляли до Королівства і встигли накоїти там багато лиха, а Імператора щось не впускало? Мабуть, усе залежить від часу. Ще три дні тому він міг перетнути кордон, а сьогодні – ні. І від події, напевно, теж залежить. Одна подія може зробити неможливою іншу подію. Народження метелика здатне зупинити війну, а колючка, що зненацька вп'ялася в ногу, врятувати літак від падіння. Усе це діється задля рівноваги у Всесвіті, просто дрібні події для нас непомітні, і ми шукаємо поважніших причин деінде. У Королівстві про це знали, хоча й там не все зауважували вчасно. А от у Серединному світі такий погляд лише висміяли б, бо там люди схильні вважати розум єдиним інструментом, здатним щось пояснити. «Повінь починається з того, що впала зайва краплина дощу», – кажуть у Королівстві. Отже, Імператорові не пощастило.

31

Дзеркало виявилось звичайним, однак того ранку у Вежі все ж трапилась дивна річ. У ляду, що вела вниз, щось постукало.

– Прошу! – сказала Олімпія, що трохи собі задрімала, а може, вже від температури починала марити. Зрештою, у Королівстві їй не було чого боятись. Адже вона нічого не знала про останні події. Газети звідти не доходили, та й по телевізору не показували репортажів. Серединний світ увесь змовився, щоб про Королівство нічого не знали, а можливо, Королівство само того хотіло. Олімпія обіцяла мовчати, й тому мовчала, приховуючи правду навіть від рідної дитини. Вважала це розумним рішенням, однак, буває, брак інформації може призвести до немудрих вчинків.

Стукіт повторився. Тоді Олімпія встала й підняла ляду. Прямо в очі їй метнулось щось біле й шелестюче, боляче вдарило по носі. Олімпія зойкнула й відвернулася. Потім все-таки глянула на мару, якої від несподіванки не встигла злякатися. На підлозі лежала книжка. Взагалі, книжки не літають, але від «Енциклопедії Королівства» можна всього сподіватися. Принаймні, Люцина добре це затямила. Власне, сама книжка не здолала б стільки сходинок угору, але в ній мешкали дуже рухливі гноми. Олімпія обережно підняла книжку, обтерла від пилюки, а тоді розгорнула й побачила екслібрис свого батька – пір'їну в овалі. Не було жодних сумнівів, що книжка прибула сюди з Серединного світу.

– От і добре! – сказала вона. – Тільки не треба на мене кидатись, чуєте?

Олімпія сіла в крісло з високою спинкою, призначене для акторки, яка вдавала з себе горду дружину короля раз на рік, восени. Гноми вишикувались перед нею, вклонились і сказали хором:

– Доброго ранку, королево!

Не важливо, що відчула Олімпія, почувши це вітання. Але вона була особою рішучою і наказала усе пояснити. Найстарший гном сів їй на плече, щоб краще було чути, й почав розповідати те, що