Юрій Миколайович Щербак - Час великої гри. Фантоми 2079 року

дим пожеж перетворив звичний морок на справжнє пекло. Почалася паніка. Ми втратили важливий нафто- і наркоекспортний порт.

Владімір Адольфо Ернандес вирішив більше не лякати гостя.

— Але ми не втрачаємо надії. Марксистсько–революційна партія Колумбії надає нам суттєву допомогу. Моральний дух військ дуже високий. Ми сподіваємось, що друзі з Українії також підтримають нас.

Іван Оврамович Крейда, що споживав славнозвісний рибний салат «Веракрус», оздоблений по краях гігантськими рожевими креветками, співчутливо зітхнув. Витерши накрохмаленою серветкою спітнілу лисину (в цьому бісовому акваріумі було парко, мов у лазні) й пройшовшись білосніжною тканиною по губах, наче промокачкою, обережно сказав:

— Час тепер важкий… Всюди. І в Європі, і в Україні. В Європі спостерігається розпад наркоінфраструктури, пов'язаний з припиненням регулярного постачання сировини з Афганістану. Транспортні потоки перервані — сподіваюся, тимчасово. Регулярні армії — навіть така переможна, як визвольна армія Чорної Орди, — розпалися, перетворившися на дрібні банди. Ситуація в Україні дуже важка. Після Великого Вибуху там панувала повна анархія, кримінальний хаос, виробництво галуїну майже припинилося. Тепер, коли з'явилися надії на закінчення Великої Темряви, ситуація тільки погіршилася. Група націоналістів–самозванців захопила владу в Україні, мріючи про відновлення могутньої держави зі столицею в Києві.

— Я був колись у Києві, — сказав чотиризірковий комісар нарко–повстанців. — Мені дуже сподобалось. Особливо ваш борщ. Він кращий за будь–який наркотик.

— А гречаники чи вареники ви куштували? — Іван Оврамович Крейда ностальгічно відчув, як при згадці про ці безсмертні народні продукти в роті починається потужне слиновиділення. — Не порівняти з цими мексиканськими морепродуктами, пропахченими нафтою.

Сапатерро, який майже нічого не їв, лишень курив сигару повернув своє жовчно–жовте обличчя до Крейди.

— Де ваш небіж, сеньйор Владислав? Ми ніколи не забудемо його допомоги.

— Я маю постійний радіозв'язок з Амстердамом. З місцевою громадою слизовиків комуно–нацистів. Вони готові зібрати значну суму золота взамін за колумбійський кокс. Я сьогодні ж відправляюсь до Європи з партією кокаїну й після її реалізації негайно надам вам фінансову допомогу. Владислав Крейда перебуває в Європі, — повідомив І. О. Крейда, випиваючи третю чарку текіли й відчуваючи приплив надій на краще післятемрявне майбутнє. — Але і нам потрібна ваша допомога. В Україні кояться страшні речі. Нідерландські друзі розповіли нам про трагедію, що сталася в Києві, коли були спалені десятки тисяч ні в чому не повинних слизовиків. Це справжній геноцид. І головний винуватець — мій давній ворог, агент янкі генерал Гайдук. Ви чули про нього — це коханець Ширлі Мак Доул.

— Мені розповідала про нього Сара Лу Лейн. Він винятковий виродок, — підтвердив Сапатерро.

— Випадок набагато гірший, — зітхнув Іван Оврамович Крейда. — Він справжній державний злочинець, зрадник. Але хитрий і розумний. Рветься до влади в Україні, використовуючи молодого дурника, так званого президента. Тому я вирішив повернутися до Європи. Я хочу сформувати український уряд і вас, як президента Мексики, прошу визнати мій уряд.

Хосе Сапатерро, здавалося, був занурений у глибокі роздуми й не поспішав відповідати. Замість нього мовив комісар Ернандес:

— Але ж ми чули, що в Україні сформовано легальний уряд, є президент, сенат. За таких умов нам непросто буде визнати ще один уряд. Шкода, але вони, здається, випередили вас.

— Повторюю: в Україні немає легального уряду — Івана Оврамовича почала дратувати юридична тупість цих наркобандитів. — Хлопчисько–самозванець, якийсь Воля, політичний злочинець, проголосив себе президентом. Виборів не було, й не відомо, чи будуть. Я посідав одну з найвищих посад у державі й маю право на формування уряду народної довіри. Повірте — я знайду підтримку в Росії, Туреччині, Нідерландах, Пакистані, інших країнах. Якщо вам важко — а вам і справді важко, — не обов'язково надавати мені дипломатичну підтримку. Є інші форми допомоги. Але в такому разі я також не надам вам тої підтримки, про яку ви могли тільки мріяти.

Обидва мексиканці втупили погляди в Крейду: Сапатерро — ворожо–жовчний, Ернандес — усміхнено–приязний.

Витримавши довгу паузу, Іван Оврамович сказав буденним тоном, наче йшлося про якусь дрібничку — лізинг старенького літака «АН-32» для перевезення наркотиків з Мексики на територію янкі:

— Я можу забезпечити доставку вам двох ядерних зарядів. Але повторюю — лише за вашої дієвої допомоги мені в Україні.

— Я обіцяю, — моментально відреагував Сапатерро. — Ми негайно визнаємо ваш уряд… А сьогодні я можу дати п'ять–десять найкращих бійців спецназу у повне ваше розпорядження.

— Гаразд, — погодився Іван Оврамович Крейда. — За два місяці я доставлю вам заряди. І сформую уряд України.

Наприкінці зустрічі Хосе Сапатерро вручив І. О. Крейді велику картонну темно–сіру коробку: всередині, на білій муаровій подушці, виблискував орден Ацтека першого ступеня з діамантами. За зміцнення дружби між мексиканським і українським народами.

Обійнялися, ритуально постукавши один одного по спинах правою рукою, й заклопотані Сапатерро й Ернандес виїхали з території фортеці, поспішаючи повернутися до Халапи — столиці штату. До шести особистих охоронців Івана Крейди додалося семеро мексиканців у зеленій уніформі, озброєних найновішими американськими пістолетами–кулеметами М36К.

…Біля п'ятого пірса федеральної зони порту Веракрус був пришвартований підводний човен, що належав Крейді, — гордість Керченського суднобудівельного заводу «Залив». У суцільній темряві, яка стояла над портом, ледве можна було побачити сині ліхтарі, що світилися на рубці, кидаючи слабкі відсвіти на чорний лискучий корпус субмарини та неспокійні хвилі, що набігали на пірс.

Біля пірса Крейду вже чекав капітан підводного човна Остап Овчаренко. Він служив колись на АПЧ «Москва» разом з контр–адміралом Феоктистовим, але за станом здоров'я змушений був повернутися в рідні місця — Полтаву, де познайомився з Крейдою.

— Пане маршале, підводний човен повністю готовий до походу, — доповів Овчаренко. — Вантаж на борту, охорона і мексиканські… гості завершили посадку.

— З Богом, Остапе, — потиснув капітанову руку Крейда.

— Пане маршале, — вагаючись, мовив капітан, — чи варто робити це зараз? Може, почекати? Я слухаю українське радіо. Там страшно і небезпечно.

— Ні, ні, Остапе… навіть не починай, — старий прокуратор зробив рішучий крок до трапа. — Саме тепер. Саме я… Ти не уявляєш, як я скучив за Україною. За Полтавою. За справжніми галушками. За українським повітрям.

Він схлипнув від повноти почуттів і ступив на трап, перекинутий на човен. Вахтові матроси віддали кінці, й підводний човен швидко зник у темряві серед розбурханих хвиль Мексиканської затоки.

Опинившись у своїй каюті на човні, Іван Оврамович Крейда з полегшенням скинув з себе тісний американський костюм, залишившись у розстебнутій вишиванці, й