Артур Хейлі - Готель

завтра поснідаєте. Анна готує так, що пальчики оближете. Ладна закластися, що вона готує куди краще, ніж ваші готельні кухарі.

Відмовляти Марші було просто неможливо. І він був винен перед нею: кілька годин тому кинув її напризволяще.

— Гаразд. Але сніданок мусить бути ранній.

— Призначайте час.

Вони домовилися зустрітись о пів на восьму.

За кілька хвилин Пітер уже сидів у таксі.

Він гтодзвонив Крістіні знизу, а коли піднявся, двері її квартири були відчинені.

— Мовчіть, поки не вип’ємо по дві чарки, — сказала вона. — Все це просто не вміщується в голові!

— Згода, — відповів він. — І ви, між іншим, не знаєте й половини того, що сталося!

Вона приготувала дайкірі, які остуджувалися в холодильнику. На тарілці лежали бутерброди з курятиною й шинкою, пахло свіжозавареною кавою.

Пітер раптом згадав, що після ленчу ще нічого не їв.

— Я догадувалася, — кивнула Крістіна, коли він сказав їй це. — А тому пригощайтеся!

Жуючи бутерброди, він дивився, як вправно вона порається в малесенькій кухні, і на серці в нього було легко й спокійно; ці стіни немовби захищали його від усіх знегод. Він думав: Крістіна сподівалася, що він прийде й приготувала все це спеціально для нього. Піклування, гостинність? Не тільки. їх по-справжньому тягне одне до одного, це та спорідненість душ, те взаєморозуміння, коли слова не потрібні.

Відставивши склянку з-під коктейля, він узяв чашку з кавою й сказав:

— Тепер уже можна й поговорити. З чого почнемо?

Вони пробалакали дві години, не помічаючи часу, відчуваючи тільки, що кожна хвилина зближує їх. І врешті-решт дійшли висновку — що завтрашній день буде дуже цікавий.

— Я, мабуть, не спатиму цілу ніч, — сказала Крістіна. — Просто не засну. Не зможу.

— Я теж, — підхопив Пітер. — Тільки з іншої причини.

Де поділися його недавні сумніви! Він мав тепер тільки одне бажання — бути з нею. І він пригорнув до себе Крістіну й поцілував її.

А потім сталося те, що могло і мусило статися між людьми, які кохають одне одного.

П’ятниця

1

Можна зрозуміти, думає Пітер Макдермот, чому герцог і герцогиня Кройдонські підкочують зв’язаного, круглого, як куля, старшого детектива Огілві до краю готельного даху, в той час як далеко внизу до них звернуто море облич. Дивує інша бридка сцена — за кілька кроків далі: дуель між Кертісом О’Кіфом і Уорреном Трентом, які люто штрикають один одного закривавленими шпагами. Чому капітан Йоллес, який стоїть біля виходу з горища, не розборонить їх? Придивляючись до нього, Пітер бачить причину: капітанова увага прикута до величезного пташиного гнізда з одним-єдиним яйцем, що повільно розколюється. За мить з яйця вистрибує горобець завбільшки з людину, з веселим обличчям Олберта Уеллса. Але Пітер уже знову дивиться на край даху, де Огілві, скочуючись, збиває з ніг Крістіну, і тепер Марша Прейскотт допомагає герцогові й герцогині підштовхувати їх до страшного провалля. Натовп на вулиці все ще дивиться вгору, а капітан Йоллес стоїть собі, прихилившись до одвірка, й позіхає!

Треба рятувати Крістіну, думає Пітер, треба діяти самому. Він усім тілом поривається до неї, але ноги не слухаються його, вони наче прикипіли до місця. Він хоче крикнути — і теж не може. В німому відчаї вони з Крістіною дивляться одне на одного…

Та нараз герцог з герцогинею, Марша, О’Кіф, Уоррен Трент завмирають — вони щось почули. Ось і горобець — Олберт Уеллс — схиляє набік голову, слухає. І Огілві, Йоллес, Крістіна — теж. До чого ж вони прислухаються? Нарешті і Пітер чує: дзеленчання таке оглушливе, наче всі телефони світу задзвонили разом. Цей звук наближається, розростається, зараз він, мов хмара, поглине їх. Пітер затуляє вуха долонями, але пронизливий дзенькіт чимраз гучнішає. Він заплющує очі, потім розплющує їх.

Він лежить у своєму ліжку. Стрілки будильника показують пів на сьому…

Новоорлеанські куранти вибили пів на восьму, коли Пітер Макдермот під’їхав на таксі до особняка Прейскоттів.

Двері йому відчинив Вен, негр, який прислуговував їм у середу ввечері.

— Доброго ранку, сер! Заходьте, будь ласка, — приязно всміхаючись, сказав він. — Міс Марша просила провести вас на галерею. Вона буде там за кілька хвилин.

Марша піднялася на галерею слідом за ними.

— Доброго ранку! — вигукнула вона, радісно сяючи. — Бене, налийте, будь ласка, містерові Макдермоту чарку абсенту «Сюїс-сес».

Вона взяла Пітера під руку.

— Багато не наливайте, Бене, — попросив Пітер. — Я знаю, що в Новому Орлеані сніданок — не сніданок без абсенту «Сюїс-сес», але в мене новий хазяїн, і я не хочу прийти до нього п’яний.

— Ясно, сер! — усміхнувся слуга.

Коли вони сіли за стіл, Марша спитала:

— То через це ви…

— Ні, втік я вчора не через це. — І він розповів їй, не називаючи ніяких прізвищ, усе, що, на його думку, можна було розповісти про слідство в справі вбивства на дорозі. Вона слухала, широко розкривши очі, потім почала розпитувати про деталі, але він відповів тільки, що про все інше вона довідається сьогодні з газет.

Кажучи це, він міркував так: Огілві, очевидно, вже привезли в Новий Орлеан і зараз допитують. З-під варти його, звісно, не звільнять, а це означає, що його приведуть у суд, щоб пред’явити якесь обвинувачення. Газетні репортери зразу ж ухопляться за цю справу. А що без згадки про «ягуара» на суді не обійдеться, то це, в свою чергу, виведе на світло денне герцога з герцогинею.

Пригублюючи абсент, Пітер думав: чи зможе ясновельможне подружжя і після свідчень Огілві наполягати на своїй невинності? Це питання теж, очевидно, буде вирішене сьогодні.

Одне тепер не викликає сумніву: записка герцогині зникла. Якби Букер Т. Грем знайшов її, то з готелю неодмінно повідомили б про це. А робочий час його давно скінчився.

Бен поставив перед Пітером і Маршею креольський сир з фруктами.

— Ви сказали, що у вас в готелі якісь зміни? — спитала Марша.

— О, ще й які! — жуючи, Пітер розказав їй про Олберта Уеллса, потім додав: — Про зміну влади буде офіційно оголошено сьогодні. Мене повідомили про це вранці.

Він уже виходив, коли подзвонив Уоррен Трент. Старий сповістив, що з Монреаля прибуває фінансовий уповноважений нового власника готелю містер Демпстер. Для нього треба зарезервувати люкс. Зустріч з новим хазяїном призначено на одинадцять тридцять.

— Яке у вас цікаве життя, — сказала Марша. — Я б вас слухала і слухала… Моєму татові за сніданком завжди кортіло побалакати, але матері було байдуже. А мене все цікавить!

Усміхнувшись, Пітер розповів про свої плани на сьогоднішній день.

Поки