Ольга Обська - Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська

Розділ 48. Порада особистого психолога

Коли Марина пішла, стало ще гірше. Якісь безглузді ревнощі прокинулися. Он як, бачте, Ерланду не терпиться з нареченою познайомитися. Навіть Фредеріка по неї прислав. Зараз сидять одне навпроти одного, дивляться у вічі, і Маринка поступово в нього закохується. І чомусь здавалося, що інакше просто бути не може. Тому що не закохатися у такого чоловіка неможливо.

І смертельно захотілося знайти Базиля і зажадати, щоб терміново відправляв додому. І якби не пообіцяла подрузі дочекатися, то, мабуть, так і зробила б.

Надя безглуздо витріщалася в стелю, намагаючись гнати думки про те, що зараз відбувається в кабінеті Ерланда, коли в двері постукали. Ну, ось і Марина, про вовка промовка. Щось вона швидко. Але на порозі була не подруга і навіть не Лізі, а інша служниця. Чи то Міллі, чи то Шиллі, чи то Зізі. Плутала їх Надя.

— Міледі, — вона увійшла з підносом, на якому стояв високий келих з водою та ваза з ягодами. — Лізі попросила принести вам зілля бадьорості та плодів солодкого глоду, які відновлюють сили.

— А сама Лізі де?

— Вона нездужає.

Ось яка віддана у Наді помічниця — сама занедужала, але все одно піклується про підопічну. Відчула, що їй необхідний заряд бадьорості.

— Дякую. Постав сюди, — Надія вказала на тумбу.

Служниця виконала прохання та й пішла, і погляд Наді мимоволі впав на ягоди. Тай-Наїльський солодкий глід зовсім не був схожий на земний звичайний глід — більше на стиглу черешню. І хоч настрій був зовсім не ягідний, Надія все ж таки розжувала одну штучку. За смаком більше схоже на виноград. Після цього невеликого дослідження інтерес до ягід зник. Надя знову відкинулася на подушки і дивилася в стелю.

Вона не помітила, як відключилася — напевно, далися взнаки дві безсонні ночі. Коли знову розплющила очі, був уже пізній вечір. Скільки ж вона проспала? Години три-чотири?

Де зараз Марина, гадати не довелося. Її веселий голос лунав з коридору. З ким вона розмовляє? Надя підвелася, прочинила двері і побачила подругу, що точить ляси з Феліксом. Вільгельм, мабуть, вирушив відпочити, а брат ніс службу.

— О, прокинулася, — зраділа вона і заскочила до кімнати.

Зрозуміло, чому Марина весела. Познайомилася з нареченим і переконалася, який він класний. Ех, треба якнайшвидше додому.

— Ну, як усе пройшло? — змусила себе спитати Надя.

— Та нічого так, — знизала плечима Марина.

— Ну, якщо все нормально, тоді, Марино, вибачай — буду збиратися додому.

— У сенсі?

— Хочу якнайшвидше, бажано просто зараз, знайти Базиля — нехай повертає, — Надя кинулася до шафи дістати свої земні речі.

— Що означає «повертає», Наде? Що значить просто зараз?

— Чим швидше, тим краще, — вона поклала на ліжко витягнуті з шафи джинси та кофтинку. Розвернулася до Марини спиною: — Розв'яжи, будь ласка, шнурівку на сукні.

— Не буду я нічого розв'язувати.

— Марино, ну, ти що, не розумієш, як мені боляче дивитися на тебе і нього разом?! — Надя почала заводитись. — Від однієї думки погано, що ви будете з ним разом. Ти що, не зрозуміла, наскільки у мене все серйозно? Та я ледве встояла, коли він мене так хотів.

— Дурна ти, Надько. От чесно! Чого страждаєш? Кохання до смерті? Та не існує його. Перевірено — немає. Він тебе хоче, ти його хочеш — так переспи ти з ним. Та й по всьому. Не знаю, як тебе, а його точно попустить. Чоловікам же як? Завоювали чергову самицю і все — заспокоїлися.

— Він не такий! — з очей бризнули сльози. — Розв'яжи! Або я в цій безглуздій сукні додому повернуся!

— Усі вони такі! Сама ж мені казала.

— Марино!

Подруга пригорнула до себе.

— Дурна ти, Наде, — почала ласкаво гладити по голові. — Іди, кажу. Такий, не такий. Хоч перевір. Може, й тебе попустить. Може, не вартий він твоїх страждань? Вважай це професійною порадою особистого психолога.

— Марино, та не буду я на секс напрошуватися, ти що, знущаєшся?

— Тобі й напрошуватися не доведеться. Ти тільки зайди до нього — далі він все сам зробить, повір.

— Та ну тебе, теж мені, особистий психолог.

— Іди, кажу, хоча б поговори. Забула, як нас вчили — мовчки проблеми не вирішуються — розмовляти треба. А то піти вона зібралася по-англійськи, не прощаючись. Це у них тут середньовіччя, дикі звичаї. Але ми з тобою, слава богу, прогресивні люди. Чи ти тут у них уже теж цим їхнім відсталим менталітетом просочилася? Зрештою, можна ж цивілізовано проблему вирішити. Якщо вже у них тут такі прокляття незрозумілі, я можу стати фіктивною дружиною, а ви собі кохайтеся на здоров'я, скільки влізе, якщо одне без одного не можете. Мене твій Ерланд анітрохи не зачепив, вибач. Він взагалі нормальний? Знаєш, що мені запропонував?

— Що?

— У шахи зіграти. Нареченій на першому побаченні — у шахи! Прибила б. Я сказала, що не вмію грати і пішла. І, взагалі, мені здалося, він мене й бачити не хотів, напевно родичі наполягли.

Подруга посадила на ліжко. І все гладила і гладила по голові, і Наді легшало.

— Знайшла в кого закохатися. Як ти там його назвала — скеля? Угу, каменюка, — Марина взяла з вази ягоду і засунула в рот. — Хм. Смачна тут черешня.

— Це глід.

— Байдуже, — потяглася вона за другою. — То про що це я? А, так, про Ерланда. Ні, не мій типаж. Ось твій бодігард Фелікс — інша справа. Ось це я розумію — романтик. Каже мені: «О, найпрекрасніша з жінок…».

— Не дуже тішся. Мені він те саме казав.

— Справді? От гад! Ух, я зайнялася б його перевихованням, — Марина хижо погрозила пальцем. — Але ми відхилилися від теми. Коротше, йди! Хоча б поговори.

— Та як же я піду? Твій улюбленець Фелікс за мною піде. А мені якось не хочеться, щоб він знав, куди я пішла.

— Фелікса я беру на себе. Давай, приведи себе до ладу, попудри носик, а я поки що розроблю план.

Надія пішла у ванну кімнату. Марина продовжила розправлятися з ягодами. Коли Надя повернулася, план був готовий. Простий до смішного.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍