Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Галявина виглядала так само. Так вирішила Мілана на початку, та вирішила пройтись, все оглянути. Спочатку дівчина рушила до озера. Вода, пісок, очерет. Мілана звернула увагу, що вода абсолютно спокійна, немає хвиль та не видно дно. Вона підійшла та обережно торкнулась озера. Ойкнувши, відчула неймовірно крижану воду. До того ж, від дотику, вода не пускала хвилі. Наче це просто дзеркало, а Мілана привид, здатний проходити крізь все, що буде на її шляху.

Дівчина відчула неприємний холодок по спині. Вона в якийсь момент хотіла зайти в воду, але потім швидко передумала. Піднявши голову, подивилась на дитячий майданчик. Він виглядав ще більш занедбаним, ніж це було в звичайному світі. Дівчина підійшла до гойдалки, хитнула її. Абсолютну тишу розірвав металевий скрип. Вона одразу схопила металевий прут та зупинила його. Було враження, наче від цього звуку не тільки вартові прийдуть подивитись, але й всі жителі цього страшного світу позбігаються.

Постоявши деякий час, оглядаючи стіну лісу та не побачивши нічого не звичайного, дівчина відпустила гойдалку та пішла до стіни. Обійшла дерев’яну конструкцію, глянула на криницю. Ось тут почалось цікаве. Каміння, що в звичайному світі було біле та поросло мохом, зараз виглядало абсолютно чистим та блискучим. З криниці віяло прохолодою, тому Мілана одразу відчула як мурахипобігли по рукам. Збираючись с силою, подавила паніку та зробила крок до цього страшного місця.

Дівчина обома руками взялась за край криниці та швидко зазирнула в середину. Вона очікувала побачити темряву, або можливо Аринку, яка зараз вискочити та закричати «Бу!». Вона не очікувала побачити воду, але саме це було перед нею. Криниця, що в звичайному світі не мала кінця, зараз відізвалась відображенням дівчини та зоряного неба.

Мілана перевела погляд вгору, та побачила кришу. Знову подивилась у воду – там були зорі. Дивно. Вода в криниці, як і в озері не рухалась, виглядала наче звичайне дзеркало. «Отже, Діма стрибнув у воду» - вирішила Мілана, згадуючи, що він весь світився. Ця вода була частиною вартових, як ніж, як кіготь рисі, що Мілана витягла з руки Івана.

Несподівано, відображення у воді змінилось, це дівчина побачила боковим зором. Перевела погляд на дно криниці та через декілька секунд зрозуміла, що саме змінилось. У відображенні не було її самої. Лише чисте зоряне небо. Вона відскочила від криниці, опинившись на дитячому майданчику. Одразу, дівчина почала важко дихати, серце калатало та не заспокоювалось ні на секунду. «Це було жахливо!» - подумала вона та оглянула все навколо.

Галявина була порожньою та тихою. Ніяких змін. Мілана перевела погляд на криницю та знову зробила крок до неї. Заспокоївшись, на секунду закривши очі, вона підійшла та зазирнула всередину. Вона побачила себе та зорі. Відображення не змусило себе очікувати, всміхнулось дівчині. Вона одразу підвела руки до своїх губ, зрозуміти чи це вона всміхається. Відображення не піднімало руки, але вмить перестало всміхатись. Нахилилось та суворо глянуло на дівчину. Потім воно підняло руку та повільно провело пальцем по шиї, вказуючи, що це певно чекає Мілану.

Дівчина відчула, що спітніла, хоча в проміжному світі було доволі прохолодно. Несподівано, щось сильне штовхнуло Мілану в сторону. Вона відлетіла від криниці та покотилась вниз по пагорбу, в сторону дерева, де мали спати діти. Зупинивши себе руками, дівчина встала та подивилась в сторону криниці. Перед нею стояла рись, нервово махаючи своїм коротким хвостиком. Вона була готова кинутись на дівчину знову, тихо ричала, не зводячи погляд.

Зрозумівши, що перед нею небезпека, Мілана повільно розставила ноги, готуючись зірватись в будь-яку сторону, очікувала напад. Та не встигла вона зібратись думками, як рись голосно нявкнула та кинулась вперед. Підскочивши на задніх лапах, хижак підстрибнув, витягнувши гострі кігті. Ще секунда, рись встромить свої кігті в тіло дівчини, перетворивши на дитину табору. «Захотіла радості?» - в останню мить подумала Мілана та спробувала відскочити.

Та відбулось щось дуже дивне. Хижак зупинилась в своєму стрибку, наче з усієї сили врізалась в невидиму перешкоду, недалеко від дівчини. Вона впала на землю та підскочила на лапи. Мілана зупинилась та подивилась на демона. «Що відбулось? Вона не може мене торкнутись?» - тільки й прийшло в голову. Не очікуючи другої спроби, дівчина кинулась вниз. Рись побігла за дівчиною, але не наважувалась знову атакувати.

Порятунку біля дерева Мілана не чекала, але й в ліс бігти немає сенсу. Зупинилась та подивилась на хижака. Жодного разу, коли рись намагалась атакувати дівчину, вона не доходила до неї так близько. Хижак стояв та мовчав. Аж поки тишу не розірвало ржання оленя. Мілана швидко подивилась в сторону та побачила демона, що виходить з лісу. Він побачивши ворога, кинувся, опустивши роги. «Треба перевірити свою теорію» - подумала Мілана та повернулась до рисі спиною. Одразу відчула холодок по спині, але чомусь розуміла, що хижак не буде атакувати. Він як і Мілана чекали, що буде з оленем, коли той спробує накинутись на дівчину.

Дівчина приготувалась в будь-який момент стрибнути в сторону. Вона виставила руку вперед, розставила пальці. Вона чекала на демона, що наближався неймовірно швидко, опустивши морду до землі. Коли лишалось не більше двох метрів, олень зупинився, наче автомобіль, що на страшній швидкості врізався в стіну. Тільки в цьому випадку, стіни не було. Не було нічого, крім чарівної невидимої перешкоди.

Мілана радісно закричала та підняла руки догори. «Ви не можете мені нашкодити!» - подумала дівчина та заплескала в долоні. «Я б на твоєму місті так не раділа» - почула відповідь голосом Аринки. Несподівано, величезна сила пнула дівчину в спину, заваливши на землю, придавлюючи до трави. Це була рись. Все ж, цього разу вона пройшла перешкоду та подолала ворога. «Не розумію нічого» - розгубилась Мілана.