Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

- Ми знаходимось в світі, де є лише ліс, - сказала Мілана, - в цьому світі ці двоє вартових мають силу, вони можуть впливати на природу, звірів, - вона зробила паузу, - вони самі можуть перевтілюватись в кого завгодно. Також є проміжний світ, - вона показала руками наче шар, - в тому світі ці двоє демонів живуть, мають свій природній вигляд. В цей світ можу як мінімум потрапляти і я, - Мілана підняла плечі, - вони цього не знали, до того як побачили мене там. В проміжний світ ми потрапили на початку, тому я думаю, що саме з нього ми зможемо вийти.

- Також скажи про те, - додала Ліза, - що ми їм потрібні для харчування. Їм потрібна дитяча радість, чиста, відкрита.

- Все вірно, - погодилась Мілана, - а ми вчотирьох не давали цієї енергії, адже ми якимось чином не забуваємо наш дім, батьків, наш світ, - вона зітхнула, - на нас їх чари не спрацювали. Хоча, - вона підняла палець догори, - вони спробували нас зламати, отримати згоду на перевтілення. Тобто, вона все ж мають можливість нас змінити, - вона показала на руку Івана, - якби не цей кіготь, який я вирізала, Іван зараз теж сидів би у таборі, разом з Дімою.

- А що ти скажеш про воронів, - спитав Іван, - яких я бачив по дорозі. Вони наче дійсно були розгнівані поведінкою Аринки. Вони вимагали привести її до них.

- В цьому лісі є свої жителі, - погодилась Мілана, - певно вони не дуже раді таким гостям, що тут влаштували зону для своїх брудних справ. Тільки момент, - вона зробила паузу та подивилась на вогонь, - всі звірі можуть виконувати накази цих вартових. Чому вони не зробили це з воронами? Виходить, воронів вони не можуть захоплювати своїми чарами?

- Я б залюбки поговорив би з ними знову, - сказав Іван, - але минулого разу, ці пташки мене майже схопили, аби помститись замість Аринки. Не думаю, що наша зустріч буде теплою та дружньою наступного разу.

- Так, згодна, - махнула головою Мілана, - але будемо пам’ятати про це, - вона ляснула в долоні та по черзі глянула на друзів, - все це добре, але думаю, що Костя та Аринка від нас так просто не відстануть. По-перше, ми не можемо знайти наш табір, вони нас не пускають в нього. По-друге, у нас під боком цей клятий велетень дуб, в якому щось є, але ми цього не знаємо. По-трете, не сьогодні так завтра, Костя та Аринка знову прийдуть.

- Нам треба або знайти вихід, - зробив висновок Іван, - або першими атакувати цих демонів. Але ні те, ні інше нам не доступне. Де вихід? – нема розуміння й досі. Є тільки те, що ти можеш переходити в проміжний світ. Як атакувати? – вони страшенно сильні, а по відчуттям, взагалі кам’яні.

Друзі деякий час сиділи та дивились на багаття. Вже не говорили, бо були втомлені. Кожен занурився в власні роздуми. Через півгодини, коли зорі освітили небо, а діти почали позіхати один за одним, вирішили йти спати. Вночі подумають, а на ранок вже будуть діяти. Вартового не погоджували, Ліза одразу підняла руку, оскільки вона не так сильно хотіла спати. Як завжди, домовились не спати, від чого Іван почервонів та знову почав вибачатись за минулий раз. Дівчата засміялись та похлопали хлопця по плечу.

Мілана лягла на свою гілку, обмоталась мотузкою та з задоволенням розслабила руки та ноги, закрила очі. Ось приємний спокій, тиша, затишок. Майже одразу вона відчула як сон простягає свої руки до дівчини. Ще трохи, вона провалиться в глибини спокою.

Аж раптом, недалеко, в лісі, заспівала свою нічну та страшну пісню сова. Дівчина відкрила очі та подивилась на ліс, підняла погляд на зорі. Сон злякався та втік. Мілана глянула на багаття та Лізу, що сиділа, перебираючи трави, співаючи собі щось тихе під носа. Також, тишу час від часу порушував Іван, що вже давно заснув, закинувши обмотану руку на голову.  

«Як же нам бути? – подумала Мілана та зітхнула, зосередившись на багатті, - єдиним виходом з цього лісу може бути лише цей проміжний світ з вартовими». Дівчина згадала, що демони знаходяться в двох світах одночасно, хоча вона переходить зі світу в світ повністю. «А якщо перейти в їх світ в цьому місці? Вони це відчують?» - подумала вона, згадуючи, що кожного разу вона в тих дивних сутінках в присутності чи то оленя, чи то рисі. Тим більше, рись зазвичай намагалась її вхопити. «Аринка, навіщо тобі це?» - подумала Мілана та несподівано округлила очі, злякавшись, що пряме звернення до зеленоокої дівчини може бути як телефонний дзвінок.

Мілана спробувала ні про що більше не думати, просто лежати та дивитись на вогонь. Не зважаючи на страх, Аринка не відповіла, не з’явилась. Нічого не відбулось. Навколо лише ніч, багаття, співи сов. «Чому мені не спробувати зараз?» - всміхнулась Мілана сама собі, розуміючи, що так друзі не будуть хвилюватись за неї, бо сплять або зайняті.

Дівчина закрила очі та зосередилась на темряві. Кожен раз, коли вона проникала в проміжний світ, вона мала вигнати думки та запросити темряву в своє тіло. Цього разу винятку не було -  повторила один в один. Думки почали танути, дівчина відчула прохолодні чорні плями навколо себе, що розростались та заходили в неї. «Це не дуже приємно» - останнє, що прийшло в голову та думка швидко потонула в темряві.

Тріск дров зник, спів сови теж зник. Дівчина відкрила очі. Навколо були сутінки. Місяця та зорь не було видно, небо затягнули хмари. Мілана сіла, потягнулась до мотузки, але її не було. Вона подивилась на місце, де мав спати Іван, де сидіти Ліза. Пусто. Дівчина зіскочила на землю, обережно оглянула все навколо. «Якщо вартові відчувають гостей в своєму світі, вони скоро мають прийти» - зрозуміла Мілана та поспішила роздивитись все навколо.