Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— І що там цікавого пишуть? — спитав він потираючи підборіддя.

— В сусідньому ЖК світло не вимикали вже дві доби. Люди в їх чаті просять не сильно про це говорити, а якийсь кадр пише «Як не говорити, коли я через паркан все бачу і заздрю  вам другу добу?». Хтось написав: «Та киньте вже йому хтось подовжувач», — посміхнулася дівчина, піднімаючи погляд від телефону.

— Креативненько. Чаю? — пройшов Сергій до газової плити.

— О третій ночі? — хмикнула дівчина. Кішка теж здивовано поглянула на чоловіка

— Ну а що? Ніч, безсоння, саме час Read the tea leaves. Читатимемо по чайному листю, як кажуть англійці. Може хоч там побачимо нарешті на нашому обрії веселку.

— І саме тому ти дістаєш пакетований чай? Робитимеш пакетику розтин озброївшись мікроскопом?

— Люблю складнощі, — з серйозним виглядом кивнув Сергій, закидаючи пакетики до чашок. —  То що там до нас знову летить?

— Авіація з Оленьї… Але знаєш…мені здається сьогодні вони не долетять. Принаймні не всі.

— Чому? — Сергій зацікавлено кліпнув на дівчину.

— Я…мені наснився сон…

— О, розказуй. —  Сергій поставив чайник на газ й присів поряд з дівчиною, взявши її за руку. І тут його несподівано накрило чергове видіння.

Величезний факел вогню підіймався в небо, звивався, роздвоювався, немов язик гігантської змії, а на землі навколо нього горіли залишки стратегічного бомбардувальника й потяга. Чи потягів. З десяток вагонів яскраво палало, ще деяка кількість були розкидані разом з якоюсь технікою, немов поламані дитячі іграшки. Ця картина нагадала Сергію побачену в зоні бойових дій розбиту обстрілами дитячу кімнату. Там теж були вогонь, дим, оплавлена пластикова залізниця, розкидані вагончики, машинки… Хіба що тут від охоплених вогнем «іграшок» намагалися втекти не миші, а люди…

Вереск чайника, що закипів, змусив Сергій смикнутися від несподіванки й відпустити руку Стелли.

Чоловік розгублено потрусив головою, встав, на автоматі вимкнув чайник, розлив окріп по чашках.

— Я не знаю, що то за катастрофа, але вона здавалася такою реальною, наче я була там. Не можу позбутися відчуття, що це не вибрик моєї свідомості, а щось, немов підглянуте… — нарешті пробилися у свідомість Сергія слова Стелли. Виявляється, вона весь цей час щось говорила.

— Дуже сподіваюся, що та підглянута тобою реальність «ощасливить» русню.

— Але той стовп полум’я… Мені здалося, що він занадто великий навіть для літака з боєприпасами… Як думаєш, якщо то впав один з їх бортів, що летів до нас, то що ж він ніс?

— Якщо впаде у них —  байдуже. Їх подаруночки — їм же до столу. Хай їдять, не заляпаються.

— Думаєш, я несу дурню?

— Чому? Ні. Прекрасний сон, я обома руками за те, щоб він був віщим. І, думаю, тих рук по нашій країні буде безліч.

— Але ти не дуже віриш…

— Кохана, я свій шаманський детонатор збираю, керуючись ідеями з видіння. Чи мені сумніватися у віщих снах? Тим паче таких чудових, —  посміхнувся чоловік.

Пара ще деякий час розбавляла чаєм думки, темряву за вікном та звуки ППО, й пішла спати  коли світало, а на телефони прийшло сповіщення про скасування повітряної тривоги.

А на ранок в мережі з’явилися повідомлення про катастрофу на території країни-бензоколонки. Русня викладала відео вогняного стовпа, що палав немов гігантський олімпійський факел, вибитих нічним вибухом вікон та охоплених полум’ям залишків потягів. Коментатори за кадром крили матюками владу, репетували, що на них напало НАТО та Америка, а ще одночасно чомусь лаяли корейців та китайців за неякісні ракети.

Пізніше відео суттєво підчистили, натомість з’явилися офіційні повідомлення русні в стилі «Не хвилюйтеся, все під контролем. Просто невелика бавовна з від’ємним приростом літака, та непотрібного шматка газопроводу». Причиною «бавовни» назвали відмову одного з двигунів літака Airbus, що призвело до невдалого приземлення на газовий трубопровід. Те, що під той вибух потрапило два потяги, про які раніше писали очевидці, не згадували. А також не уточнювали  кількість постраждалих.

— Яка сумна новина, — криво посміхнувся Сергій, читаючи все це.

— Як думаєш, то пілот стратегічної авіації облажався, чи це дійсно цивільний літак і робота санкцій?  —  спитала Стелла, яка зайнялася приготуванням борщу.

— Гадки не маю. У русні може бути все. Але мене гризуть сумніви, що цивільний літак міг спровокувати такий вибух. Хіба що він перевозив боєприпаси. Але тоді – туди йому й дорога. Дуже вдало доставив. Краще було б хіба що на якусь їх же базу, — схвально кивнув Сергій, поглядаючи на екран монітора, який з ночі фіксував невелику активність соранойсі. Ця активність з’являлася через певні проміжки часу і ті проміжки ставали трохи меншими. При цьому на роботі програми «шаманського детонатора» це ніяк не позначалося. Сергій з тугою згадав старого фізика, який так мріяв розібратися з тими сигналами…

— Таки той сон був віщим. Але знаєш, дивна якась ця катастрофа. Два потяги, літак, нафтопровід… — задумливо мовила Стелла.

— Та просто комбо. Навіть якщо то від’ємно приземлився цивільний літак, я не співчуватиму русні. Обратка має прилітати! А з урахуванням того, що вони натворили у нас, один літак і два потяги, це навіть скромно.