Андіона Гобой - Саморозвиток через пізнання себе, Андіона Гобой

Мемуари (заключна частина)

 

1. Місце,де я відчуваю себе вдома- є Гофост. Це мій справжній дім, де я щаслива. Там з бабусею на вул. Потебні 50 кв. 45. Те особливе почуття неможливо описати, просто відчуваю себе комфортно а тому захищеною. Відчуття зникає за мить, але це дає мені знати що от на цьому місці я можу затриматися. Зараз мені 24 роки і я знову на такому місці: курорт Чайка в країні Болгарія, недалеко від Варни. Інші ознаки даного відчуття: затишок, тепло, любов.

2. Незабутні моменти -це такі, які бувають раз в житті і ти знаєш що таке більше не повториться. Їхня яскравість вводить в екстаз і тому ці моменти ти ніколи не забудеш. Таких подій може бути декілька, але кожна з них особлива по своєму. У мене їх було багато, думаю більше ніж у багатьох людей.

3. Я почала змінюватися не тоді коли того хотіла, а тоді коли прийшли відповідні обставини  і мені довелося взяти відповідальність на себе. Це і означає «подорослішати», а ще то добра моральна закалка: я перестала нарікати на долю, бо стала нею керувати і це зробило мене кращою.

4. Жінки мені заздрять, а чоловіки жадають. Та чи знає хто з них мою істинну  суть та що я пережила? Думаю ні. Тоді навіщо мені ця надмірна увага, адже я не особлива-така ж звичайна як мільйони інших дівчат, а більшість з них навіть кращі від мене. Просто я не боюся критики чи осуду і живу як мені подобається, відкинувши страхи й стереотипи. В усіх бувають взлети і падіння: ніхто не ідеальний і коли ми це зрозуміємо, то перестанемо заздрити тим хто на нашу думку кращий від нас.

5. Колись мені мати говорила, що я «принцеса на горошині» бо я невміла терпіти незручності. Але нині я думаю,що змогла це подолати заради духовного розвитку.

6. Тепер я багато читаю і працюю над собою й іноді на винос аби стати професіоналом у вибраній професії. Від колишньої лінивці не залишилося й сліду. Звісно ж, я вдаюся до сучасних методів просування та це не тому що я «як всі» і не тому що» в системі», а заради того щоб бути почутою і залишити щось цінне після себе. Я оригінал і я завжди буду боротися з лицемірним і абсолютним злом ради прав звичайного люду. Я хочу змінити світ на краще і тому роблю щось значуще, яке передаватиметься з покоління в покоління.

7. Мені важко бути людиною. Чому я не народилася птахом чи комахою? Але є Той хто турбується про нас все наше життя, тож не варто втрачати надії. Його любов безумовна, Він не намагається нас змінити чи зробити рабами як говорить релігія, а навпаки дає нам свободу і разом з тим очищає від гріхів аби ми могли стати щасливими. І от коли я усвідомила Його ніжну любов, то повністю довірилася Його планам щодо мене. Покора-це не рабство, покора-це визнання авторитета Того, Хто все знає і бачить як краще для мене.

8. Кого я обманюю? Я в Болгарії не заради перепочинку і лікування хвороб чи у пошуках натхнення. Я тут, бо боялася бути щасливою там де є і з тим кого серце кохає безумовно. Я думала що негідна його, але тепер розумію що моя втеча зробила мене негідною його. І скільки б нині я не доводила йому свою любов, того завжди буде мало адже я досі звинувачую себе за цю фатальну помилку. Я не можу повернути того що було і ненавиджу себе за це.

9. Переживаючи різні незручності на чужині, я стала цінувати рідний край і труд земляків, які все роблять з душею і тому їхня робота якісна: не те що ліниві болгари з їхніми сільськими нахилами. Поживши тут деякий час я зробила висновок, що причина упадку в їхній країні полягає в тому що вони здалися і не боролися проти корупційної влади; здатися-значить програти, а в них був шанс все змінити але вони ним не скористалися.

10. Ми зламані стаємо тоді, коли втрачаємо упевненість в собі й завтрашньому дні й тоді коли надії полишаємо, а мрії відторгаємо. З нашої духовної боротьби можна драму поетичну писати, але слів не вистачить щоб все описати.

11. Багато разів у житті я хотіла повернутися в минуле, щоб щось змінити. Але було би краще чи гірше? Думаю досить гадати і пора навчитися жити з втратами, які є неминучі. Якби в мене тоді був досвід який є зараз, то я вчинила б інакше але коли того не дано- змиритися і жити дальше єдине що мені залишається. Адже щоб було майбутнє-потрібно відпустити минуле. Від того нам важко на душі, бо ми картаємо себе за те що могло або не могло відбутися.

12. Думаю що в мене так багато хвороб (більше чим у будь-якої іншої людини), бо я надто жаліла себе й нарікала на долю. Як я помітила, то основний фактор розвитку хвороб.

13. Треба бути відповідальним, щоб не потрапити в біду. Це я зрозуміла, коли переїхала жити в іншу країну без чіткого уявлення мого перебування в ній. Мабуть так люди і стають бомжами. Століття два так тому шукали гарантії щодо працевлаштування і даху над головою, а зараз люди живуть одним днем і пускаються в авантюри-тому так багато безхатьків, людей які не разрахували все добре і залишилися без гроша в кармані.

14.Досліджуючи себе і своє тіло я зрозуміла, що запорука міцного сну-безтурботність протягом дня.

15. Дівчина стає жінкою тоді, коли відділяється від матері і починає сама вести домашнє хазяйство; а не тоді коли втрачає дівочу цноту. Мій перший раз ніяк мене не змінив (хоч наука і каже,що це приводить до психологічних змін), а от робота по дому в замужестві суттєво вплинула на мене. От і зробіть висновок, яка цнота є дійсно цнота а яка великої ролі не грає.

16. Всі ми такі які є: не добрі і не погані. Ми маємо здатність змінюватися і лиш наш вибір визначає-в кращу чи в гіршу сторону ми змінимося. Один лиш крок відділяє нас від прірви, одна лиш обставина може вплинути на наше рішення: бути добром або злом. Але більшість із нас не роблять вибір і тому залишаються непоміченими. Але будь обережним і не сплутай добро зі злом, бо якщо дивитися поверхнево і не копати вглиб,то можна легко бути обманутим.

17. Я так стомилася! У дорослому житті немає канікул, а є постійний труд і мені важко справлятися з усім одночасно й в одиночку: виснажена як фізично так і морально.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍