Кері Блек - Секрети родини Бенет, Кері Блек

- Надіюсь турнір, - з надією промовила вона, зробивши ковток мого саморобного напою. 

Його я придумала, ще на першому курсі, коли алкоголь нам не дозволяли, а веселощів хотілось. Там трохи зілля та магії відьом. Нічого складного, але ефект перевершив сам себе. Та ще й не впливає на здатність мислити, лиш піднімає викид ендорфінів, схоже на те коли їсте шоколад, або займаєтесь коханням. Без цього напою не проходило жодне свято в академії відьомства, навіть мій колишній  ректор через зуби, але визнав напій чудовим замінником алкоголю та дозволив пити в академії. Як він сказав краще це, чим підпільний алкоголь. 

- Це дійсно непогано, - задоволено посміхнулась Олівія. 

- Горе, - відкрила я карту минулого. 

- Моя мама покинула нас з татом десять років тому, - її погляд був прикутим до карти. - З тих пір батько й шукає мені пасію, щоб в разі його смерті, я не залишилась одна. 

Я глянула на її ситуацію зовсім по іншому та і батька її краще розуміла, але його дії це протиріччя бажанням Олівії. Ніхто не сміє вказувати людині, як їй жити та з ким одружуватись. 

- Зневіра, - відкрила я карту сьогодення.

Дівчина нічого не відповіла. Її погляд був прикутим до низу, а губи піджаті в тонку лінію. 

Зневіра в матері, зневіра в батькові, зневіра в другові, адже як не крути, Ян був її другом, і саме він підштовхнув її у підземне царство бути живим інкубатором.

Я нервово торкнулась руки з татуюванням. 

- Хм, - нахмурилась відкриваючи третю карту. 

- Ну що там? - Олівія з нетерпінням постукала по своїм колінам. 

- Кубок, - простягнула до неї карту. - Схоже майбутнє готує для тебе сильні почуття та емоції. 

- Приємні? - з надією запитала вона. 

Взагалі це можуть бути, як приємні так і ні, але я не могла їй це сказати. 

- Нашу долю вирішуємо ми, а не папір, - склала карти назад у колоду. 

- Дякую, наставнице Бенет, - вона підвелась та поправила свою сорочку блакитного кольору. Колись я обожнювала цей колір, який так пасував до моїх очей,  допоки він не став асоціюватись з кровʼю. - І не тільки за ворожіння.

Я підняла очі до неї та запитала, те про що думала вже давно та все ніяк не могла наважитись:

- Підеш до мене у команду на турнір?