Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

Тарка якщо і покоробила відкрита недовіра, вигляд він не подав. Та й нерозумно було сподіватися, що дракони вирішать їм вірити наосліп. Для лускатих зараз всі маги — вороги. І раніше відносини між ними були далекі від теплих, а зараз від них просто віє смертельним холодом.

Кестірон окинув оцінюючим поглядом п'ятірку магів, згідно кивнув.

— Не варто зараз рватися кудись і махати даремно порваними крилами, спочатку у всьому розберемося, а потім вже вирушимо в погоню. До того ж без Ласті відшукати Риль буде неможливо.

Тарк зітхнув, розуміючи, що гра не на його боці. Дракон делікатно натякнув, що йому самому і його цілителю потрібен час, щоб прийти в себе, а не кидатися стрімголов за ворогом. І не переконаєш цього лускатого, що емзеспівці і не в таких умовах працювали, а подібні рани у них за подряпини вважаються.

— Що будемо робити з цим? — кивнув Заран в сторону Ерльханца. Той стояв, похмуро дивлячись собі під ноги, на обличчі застиг вираз образи і нерозуміння. Занадто швидко навколишні забули про зрадника, і він перестав бути основною стравою на цьому столі. Ні, охорону ніхто не знімав, вину теж, але викрадення асхалута, а не вбивство дракона, стало головною подією вечора. Прикро, небо тебе забирай, коли перестаєш бути головним лиходієм.

Кестірон був би не проти поспілкуватися з цим самовпевненим ідіотом, але той занадто упертий, і на контакт не піде. Шкода дурня, та свої крила йому не приставиш.

«Можна?» — поглядом запитав Тарк. Він якось не звик настільки марнотратно знищувати джерело інформації, і не міг не спробувати переламати ситуацію на свою користь.

Кесті знизав плечима, чому б і ні, гірше все одно не стане. Але зрадник швидше піде за грань, ніж залишиться жити. Адже за образою криється полум'я люті, готуючись спалахнути в будь-який момент.

Маг, притримуючи хвору руку, повернувся до дракона.

— Ти здрейфиш і залишишся тут або підеш з нами? — голосно запитав він.

У таверні запанувала тиша. Дракон сердито зашипів. Цей маг все перевернув догори крилами. Тепер, якщо він залишиться і прийме бій — це буде вважатися боягузтвом! Та хто такий цей чоловічок, щоб розкидатися такими звинуваченнями?

— Вирішуй швидше, — нетерпляче махнув рукою Кесті, відкриваючи портал, — або тебе так лякає наша компанія, що ти вважеєш за краще залишитися?

Ерльханц тільки похитав головою — світ стрімко змінювався, і впевненість вислизала з-під його ніг, змушуючи відчувати себе вкрай незатишно.

— Я — не боягуз, — нарешті рикнув він, роблячи крок до порталу.

Свідомість поступово поверталася. Спочатку з'явилися звуки — десь крапала вода, потім до ніздрів долинув запах — пахло вогкістю, дощем, свіжістю. Риль розплющила очі. Вона сиділа на підлозі, притулена до стіни, на руках наручники. Швидке сканування — наручники не прості, від джерела вона відрізана, на допомогу магії розраховувати не доводитися. Весело, але головне — вона поки жива, ось тільки шия ниє нещадно, ніби по ній колодою стукнули. Ворухнула головою, розминаючи шийні хребці, озирнулася на всі боки — кімната з високим вікном, не темниця, і то добре. Обстановка навколо проста — стіл широкий, чотири стільці з високою спинкою, велика шафа з темного дерева. Закруглені стіни наводили на думку, що вона в башті. Ех, ще б в прочинене вікно зазирнути, але ланцюг, просунутий в кільце на підлозі, обмежує її свободу.

Двері відчинилися, впускаючи високого чорноволосого чоловіка. Довге волосся забране в хвіст, темно-зелений костюм підкреслює струнку, м'язисту фігуру, чорні очі дивляться з вивчаючим інтересом.

Схожість з драконами болем кольнуло в серце. Як там її Ласті? Останнє, що вона пам'ятала, — летить в її дракона заклинання, від якого той не встигав ухилитися. Дурепа, яка ж вона дурна! Кинулася на захист брата і його команди, і яким тільки вітром їх занесло в таверну, в результаті сама підставилась і Ласті підвела. Тепер сидить, прикута наручниками, і лише щулиться під колючим поглядом мага. Добре, хоч маскування все ще на ній. Не дарма дракони цілу годину працювали, та ще Заран пару плетінь додав для надійності. Тепер навіть на дотик зайве не прощупується. Одна надія, що чоловіча зовнішність не покине її в найневідповідніший момент.

— Бачу, ти вже прийшов до тями, — посміхнувся маг. Ох, а посмішка у нього — суцільна чарівність.

Риль стиснула губи, зло примружилася. До усмішки викрадача довіри немає. Маг тільки посміхнувся. Він бачив перед собою молоденького асхалута, що недавно пройшов через ритуал, і душу цього юнака завоювати буде нескладно. Помахом руки зруйнував ланцюг, але наручники залишив.

Спокійно підійшов до столу, ногою відсунув стілець. Той, заскреготавши ніжками по підлозі, зупинився впівоберта до Риль. Маг запрошуюче махнувши рукою, сам сів навпроти.

— Ох, вибач, я такий неуважний, — чоловік жартівливо стукнув себе по лобі, попрямував до шафи. Покопався в глибині, дістав з надр дерев'яної махини пачку печива, жменю цукерок в яскравих обгортках, пару келихів і графин з червоним вином.

«Я — чоловік, чоловік!» — в десятий раз нагадала собі Риль, встаючи з підлоги. Нерозумно буде проколотися на закінченнях або ході від стегна. Дівчина трохи зсутулилася, груди хоч і не прощупуються, але нічого стояти так, ніби вони є, і, підшаркуючи, попрямувала до столу. Риль вірила, що її врятують рано чи пізно, але поки є можливість, було б непогано втертися в довіру до цього собаки. Занадто довго вона за ним ганялася, занадто багато в її розміреному житті пішло наперекосяк через цього чорнявого красеня. Не варто зараз упускати шанс розжитися інформацією. Маг не бачить в ній небезпеки через юну зовнішность, але варто йому зрозуміти, що перед ним дівчина, та ще й майбутня колега, він буде явно не радий такому сюрпризу і просто вирішить позбутися небезпечного свідка. Дивно, що його зовнішність Риль не знайома. Сім'я водила знайомство з багатьма магами, але ось цього дівчина бачила вперше.

Чоловік задоволено посміхнувся, коли асхалут, хоч і насторожено, але присів за стіл. Домогтися довіри цього молодика, який тільки недавно перестав бути дитиною, буде ще легше, ніж йому здавалося спочатку. Може, настав час завести собі учня? А що, потенціал у юнака вельми і вельми непоганий, відданість можна буде виховати. Зганьбити лускатого дружка, або, як тут кажуть, старшого брата, заронити сумніви в недосвідченій душі, і асхалут з радістю прийме нового вчителя. Удвох вони зможуть багато, дуже багато. Почнемо, мабуть, зі зворушливої історії. Співпереживання — ось той фундамент, на якому потрібно будувати довірчі відносини.

Маг недбало хлюпнув червоне вино в келихи, один підсунув бранцеві. Той навіть