Віолетта Котова - Серденько Змія, Віолетта Котова

Глава 27.1

Юля

 Ми досить швидко доїхали до ресторану, де нас чекали інші гості, колеги Олега, декілька моїх подруг та двоюрідна сестра, а ще…

- Олег! – вигукнула я тихенько! – Тільки не кажи, що це твої батьки! – я злякалася й почала хвилюватися.

- Так, це вони. – літня пара очікувала нас біля входу, його мама тримала в руках ікони, а тато рушник, на якому лежала паляниця.

 Від хвилювання мені навіть стало важко дихати. Я не чула, що вони казали, на автопілоті посміхалася й хитала головою, щось відповідала. Олег нічого не розповідав мені про батьків, якось в розмові згадував, що вони живуть далеко та бачаться дуже рідко, я подробиць не розпитувала, вважаючи, що він сам розповість те, що вважатиме за потрібне. Після привітання, коли ми все ж потрапили до внутрішнього приміщення та увійшли в окремий зал, я навіть трохи заспокоїлась, як раптом почула суворий жіночий голос.

- Сварю тебе синку, бо міг би хоча б познайомити з майбутньою невісткою.

- Ну мам, заспокойся. Мені трохи не до того було. На весілля ж запросив.

- І за це дякую. – чула я за спиною, потім повільно повернулася. Олег з батьками стояв в декількох метрах від мене, гості розійшлися й повільно займали свої місця. Чоловік побачив, що я спостерігаю, махнув рукою, жестом пропонуючи підійти. Я взяла себе до рук, й зробила декілька кроків.

- Це моя Юля, мам! Пробач, що раніше не познайомив, такий час, ми всі були далеко одне від одного. – Він поклав руку на моє плече й притягнув ближче до себе. – Юля, це моя мама Ольга Петрівна, а це тато Володимир Семенович.

- Дуже приємно познайомитись. – відповів свекор, поки свекруха стояла приголомшена. Вона тільки-но помітила мій стан, який на вулиці прикривала тканина накидки. Її погляд видавав емоції, аж раптом жінка повернулася до сина й долонею легко ляпнула по його сідниці. Цей жест викликав в мене посмішку, кумедно Олег виглядав, наче мале хлопчисько.

- І які ще сюрпризи ти нам приготував, синочок?! Приховав навіть, що я скоро знову стану бабусею! – говорила невдоволено, але з посмішкою. – Юлю, донечко! Мій син зовсім від рук відбився! Дуже рада з тобою познайомитися!

- Я теж, Ольго Петрівно!

- Дякую, що хоч сюрприз приємний! – знову виказала Олегу суворо.

- Ну все вже, досить! – сказав він. – Нас гості чекають, ходімо.

 Олег таким чином врятувався від допиту матері, провів нас всіх до своїх місць, й сам присів, нарешті.

- Заморилась? – питав з турботою в голосі, одночасно накладав мені в тарілку їжу.

- Ще ні, любий! Все добре.

- Гаразд. Вибач, що не попередив про батьків. Як ти вже встигла помітити, мама дуже емоційна особа. Якби я сказав раніше, вона б приїхала за тиждень й почала керувати, тоді б весілля перетворилося на балаган із ста чоловік мінімум.

- Та невже?! На перший погляд, дуже приємна жіночка. – реготнула я, прикривши долонею рота.

- Юль, вона ще дещо не знає… Як дізнається, от тоді буде халепа. – я одразу зрозуміла, що він мав на увазі свою ногу.

- Ти що, зовсім нічого не розповідав батькам?

- Про поранення і лікарні вони знають, але я не вдавався в подробиці. Їм відомо тільки про опіки, а про інше, ні.

- Зрозуміло. Олеся не виказала?

- Ні. Ми з нею домовлялися, вона зберігала секрет.

- Ох і секретні.

  Поки ми майже пошепки розмовляли між собою, у залі пролунала пісня Христини Соловій «Поки любиш». Гості почали ворушитися, Кирило одразу запросив Любу на танець, й почав голосно вимагати танець молодятам. Кожного разу коли до нас була прикута увага всіх присутніх, я чомусь ніяковіла. З рожевими щоками встала та вклала долоню в руку Олега. Ми перемістилися на невеликий майданчик, де вже танцювали його батьки, мої подруги з колегами Олега, я ж схопилася міцно за свого чоловіка й зазирнула в його темні очі. Він хтиво посміхався одним куточком вуст, а у мене літали метелики в животі, наче це наша перша зустріч. З ним було завжди так, його присутність викликала приємне хвилювання, солодкий присмак та бажання бути разом назавжди. Ми рухалися повільно, не помічали нікого, наче були одні в цілому світі. Аж раптом мій погляд зачепився за дуже милу картину. Молодший син Кирила Максим, танцював повільний танець з Олесею. Між ними різниця всього лиш в рік, а виглядали, наче закохана парочка.

- Гей, ти подивись на це. – сказала Олегу, він одразу ж прослідкував за моїм поглядом.

- А, це. – посміхнувся. – Максиму дуже подобається Олеся, він постійно біля неї крутиться.

- Справді?! Як це мило виглядає. Схоже, що він їй теж подобається.

- Я б сказав, що вона страждає від надмірної уваги малого, жалілася один раз. Леся в мене незалежна, самостійна, а він постійно турбується про неї, от дівчинка й незадоволена.

- Цікаво, навпаки повинно бути.

- В теорії, але не з моєю донькою, дуже характерна.

 Танець закінчився, музика змінилась на веселу та ритмічну, гості повернулися за стіл, а я зібралася з подругами до вбиральні. Коли ми припудрили носики та вийшли, в коридорі неочікувано до нас приєднався Кирило з іще одним чоловіком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍