Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

і кулеметів нашої піхоти. Ліс одізвався рясно і влучно. Покинувши кільканадцять вбитих — кінні лави пішли чвалом назад. З балки показалася широка третя лава. Стояла розглядаючись, що діється. Вози були вже у лісі. Даєм коням ходу і перескочивши рів, поміж лавою холодноярців — в’їжджаємо у ліс. Бриґада починає обстрілювати третю лаву кінноти, що її досі ми закривали собою. Лава спішилася. Коні пішли з коноводами за балку. Те саме зробили останні відділи і коло тисячки будьоновців повільно рушили власними ногами до ліса. За балкою гаркнули дві гармати і шрапнелі розірвалися під лісом. Наступні рвалися вже за нами над лісом.

Петренко дає наказ бриґаді, щоб здіймалася і вирушала понад край ліса в напрямку вчорашньої стоянки. Чорнота з кінною сотнею — йшов з бриґадою. Забавляти будьоновців поки дійдуть до ліса — вистарчить самих чорнолісців. Поки будьоновці зорієнтуються, що нема вже з ким битися, поки подадуть їм коней — Хмара нас дожене знайомими просіками і доріжками, пострілявши „на віват“ в глибині ліса. Логічно думаючи — будьоновці переїдуться за нами в глибину ліса, а щоб заохотити їх до цього — покидаєм один із захоплених возів, розібравши з нього набої, та ще деякі менш потрібні речі — на доріжці, що вела в тому напрямку.

Короткий день кінчався... В чужому лісі уночі — страхи беруть... А чи будуть будьоновці мати час завтра шукати за нами — не знати. Під Кримом Врангель дожидає...

По дорозі оповідаю Петренкові перебіг операції. За нами розлягається густа стрілянина і приглушені віддалю крики. Будьоновці атакували грабчаки на межі ліса. Віддаляючись під прямим кутом від нашого напрямку — тріскотіли у лісі стріли чорнолісців.

Коли наш власний обоз, що підчас бою залишався на стоянці бриґади у лісі, прилучився, — зауважую на тачанці Олю. Петренко каже, що вернулася в полуднє з добрими відомостями. Ще цієї ночі — зробимо напад на бриґаду червоної піхоти. Під’їжджаю до Олі й пересідаю на тачанку.

— Ну, як там, донечко, була десь у штабі?

— Ще й як була!.. Ад’ютант — смаркате кацапеня таке — реп’яхом учепився... Клявся революцією, що знав особисто „мойого чоловіка“ — зарубали бідного петлюрівці... Потішав, що ожениться... Конфітурками частував, — попадя аж у хліві десь заховала — знайшли... Винцем церковним...

— „Підночувала“?..

— Ні... Пообіцяла, що сьогодні увечері прийду... Звичайно — слова дотримаю — піду разом з вами у відвідини...

— Оповідали щось про фронт?

— Тішаться, що з поляками мир уже запевнений, бо... біда вже у вікна заглядала і на фронті, і в запіллі... Кажуть, що до нового року Петлюру і Врангеля зліквідують, а тоді очистять запілля від банд та контр-революції, зміцнять армію і... „дайош Європу!“

Бриґада прибула на фронт з Московщини у час, коли наступала українська армія. „Чортови пєтлюрци“ — солідно розчистили її, забрали гармати та кулемети... Тепер має чотириста червоноармійців, одну гармату та чотири кулемети — із них — два „невилічимо хворі“. Іде на врангелівський фронт, — у Єлісаветграді має приняти поповнення і завантажитися до потягів. Набоїв обмаль, бо вистріляли в боях з повстанцями десь коло Шполи. Нарікають „товариші“ на Україну, що не гостинно їх приймає... До села, де стоїть — вісім-дев’ять верстов від Розумієвських хуторів. Має два дні відпочинку. Вирушає завтра рано. Я вже до Миргорода і не йшла...

— А чи до села — підхід добрий?

— Дуже добрий! Зрештою, я сама поведу... Балкою й городами — просто в сад до попа, де штаб стоїть... Гармата і кулемети — коло штабу на подвір’ї...

Хмара догнав нас, як стемніло. На лісному хуторку — сортуємо захоплену добичу. Усіх тішили набої, гранати, американські консерви та галети, відбиті видно будьоновцями у поляків. Хмару та Чорноту тішили запасові сідла, та ще й козацькі, — нашого піротехніка, або як називав його Андрій — „алхемика“ — два вози вибухового та ще й індуктор з каблем на додачу. Для дівчат-розвідчиць не забули хлопці захопити жіночої білизни, панчох, черевиків, спідничок, а навіть... цукорків.

Роздавши частину набоїв та консерви на руки, відправляємо обоз, щоб не отяжував нас, в безпечні села й хуторі до своїх людей. З ліса переходимо на Розумієвські хутори. Коло півночі — 1-й курінь, рушив ліквідувати червону бриґаду. Кінноті там не було чого робити — залишилася на хуторах. Довелося злізти з „сірого“ і йти поруч Василенка, який що кілька хвилин питав жартівливо чи не болять ще ноги...

Між третьою і четвертою — відбувся напад. От такий собі нецікавий нічний бій у селі, підчас якого, червоноармійцям, що вибігали з хат і збиралися на вулиці, за чигиринським опреділенням смерти — „жаба цицки дала“, — а ті, що поховалися у хатах та хлівах — зберегли ще своє життя для врангелівських кулеметів. Штаб хотіли взяти живим, порозмовляти, та штабовці замкнулися в поповому „сальоні“ й відстрілювали крізь подвійні вікна. Довелося вкинути до „сальону“ дві бомби... Розірвалися так щасливо, що коли зайшли до середини — не було з ким розмовляти. Старий піп у підштаниках і рясі на опашку — трагічно шкрябав руду бороду і поглядав на вікна й образи. Дві симпатичні попадянки, вбігши напів одягненими до „сальону“ — з плачем і лементом упали на... піяніно, що постогнувало розшарпаними струнами... Жаль було і вікон, і піаніно, і попаданок, та... війна — війною...

Забравши штабову канцеларію — даєм батюшці пачку совітських грошей — на ремонт.

Перехрестившись — замахав руками:

— Не хочу антихристових грошей! Господь з вами! Як їх чорт забере — нове піаніно куплю...

Нахилившись під стіл, витагнув з-поміж потовчених цілу порожню плашку з-під церковного вина і переконавшись коло лампи, що таки порожна, жбурнув нею в жида воєнкома, що лежав у куті мертвий, обнявшись з перекинутим фікусом.

— Виликали антихристи усе вино, — під престолом знайшли... Умираючого не буде чим запричащати...

Оля, що підчас розмови увійшла до кімнати і стояла осторонь — соромливо опустила очі...

Батюшка, зауваживши її — затулив расою підштаники і здивовано уклонився:

— А... тож панночка, здається тут гостювали у них... А... розумію... Хай Бог благословить і хоронить вас... Мені вина не жалко... У сусідів десь позичу... І вікон не жалко... І вставляти не буду!.. Ще в другій кімнаті сам поб’ю!.. Щоб не пхалися антихристи на кватирю!..

Забравши захоплену зброю — покидаємо село. Два кулемети мали поломані замки, — покинули їх червоним на розрібок. Гармату запрагли і забрали. В зарядних ящиках не