Айзек Азімов - Фундація та Земля

для життя — надто віддалені. З іншого боку, якщо подвійні зірки розташовані на достатній відстані одна від одної, на стабільних і достатньо близьких до тої чи іншої зорі орбітах теж можуть бути планети. Якщо вірити даним комп’ютера, ці дві зірки розташовані приблизно на відстані 3,5 мільярда кілометрів, і навіть у періастрі, де вони найближче, між ними близько 1,7 мільярда кілометрів. Це означає, що планети тут можуть бути лише на орбіті за менш ніж двісті мільйонів кілометрів від кожної зірки. Отже, ніяких газових гігантів, оскільки вони мусили б розташовуватися далі від зірки, однак яка різниця? Газові гіганти все одно не придатні для життя.

— Але одна із цих чотирьох планет може бути придатною.

— Насправді реальний шанс є тільки в другої планети. Хоча б тому, що вона єдина з них достатньо велика, щоб мати атмосферу.

Вони швидко наближалися до другої планети, і впродовж двох днів її зображення збільшувалося: спершу велично й рівномірно роздуваючись, а тоді, коли не було жодних ознак корабля, який вилетів би їх перехопити, з дедалі більшою й лячнішою швидкістю.

«Далека зірка» швидко рухалася тимчасовою орбітою за тисячу кілометрів над хмарним шаром, коли Тревіз похмуро зазначив:

— Я розумію, чому в пам’яті комп’ютера після вказівки про її населеність стоїть знак питання. Немає явних ознак випромінювання: ані світла в нічній півкулі, ані радіо будь-де.

— Хмарний шар здається доволі щільним, — мовив Пелорат.

— Він не мусив би глушити радіовипромінювання.

Вони спостерігали, як кружляє під ними планета — симфонія закручуваних білих хмар, крізь проміжки в яких час від часу виднілася блакить, що свідчила про океан.

— Хмарність для населеного світу доволі сильна, — сказав Тревіз. — Він може бути досить похмурим. Але найбільше мене непокоїть, — додав він, коли вони знову пірнули у нічну тінь, — що нас не викликали космічні станції.

— Тобто так, як це було на Компореллоні?

— Так, як це було б у будь-якому населеному світі. Нам довелося б зупинитися для звичної перевірки документів, вантажу, тривалості відвідин і такого іншого.

— Можливо, ми з якихось причин пропустили виклик, — припустила Блісс.

— Наш комп’ютер отримав би його на будь-якій довжині хвилі, яку вони потурбувалися б використати. І ми надсилали власні сигнали, але нікого й нічого у відповідь не розбудили. Пірнути під хмари, не зв’язавшись із чиновниками станції, буде порушенням космічного етикету, але не бачу, щоб у нас був вибір.

«Далека зірка» сповільнилася й відповідно посилила свою антигравітаційну дію, підтримуючи висоту. Вона знову вилетіла на сонячне світло й сповільнилася ще. Взаємодіючи з комп’ютером, Тревіз відшукав належного розміру промі­жок у хмарах. Корабель пірнув і пройшов крізь нього. Під ними, напевно, під свіжим бризом, здіймався океан. Він розкидався, брижачись, на кілька кілометрів, простягаючись тьмяними смужками піни.

Вони вилетіли з освітленої ділянки під хмари. Обшир води просто під ними став синювато-сірим, а температура помітно впала.

Феллом, задивившись на екран, на кілька секунд заговорила своєю багатою на приголосні мовою, а тоді перейшла на галактичну:

— Що це я бачу внизу?

— Це океан, — заспокійливо мовила Блісс. — Це дуже велика кількість води.

— Чому вона не висихає?

Блісс зиркнула на Тревіза, який відповів:

— Води надто багато, щоб висохнути.

— Я не хочу стільки води, — напівздушено мовила Феллом. — Летімо звідси. — А тоді тоненько верескнула, коли «Далека зірка» пройшла крізь хмарну ділянку, і екран став молочним та помережаним слідами дощових крапель.

Світло в кабіні пілота потьмяніло, а рух корабля став трохи рвучким.

Тревіз здивовано підвів погляд і крикнув:

— Блісс, ваша Феллом уже не замала для перетворення. Вона намагається керувати кораблем за допомогою електроенергії. Зупиніть її!

Блісс обійняла Феллом і міцно притиснула до себе:

— Усе гаразд, Феллом, усе гаразд. Боятися нічого. Це всього лиш інший світ, от і все. Таких багато.

Феллом трохи розслабилася, одрак досі тремтіла.

— Дитина ніколи не бачила океану, — сказала Тревізу Блісс, — і, наскільки мені відомо, ніколи не стикалася з туманом чи дощем. Можете бути співчутливішими?

— Ні, якщо вона втручатиметься в роботу корабля. Тоді вона для всіх нас становитиме небезпеку. Відведіть її до себе в кімнату й заспокойте.

Блісс коротко кивнула.

— Я піду з тобою, Блісс, — сказав Пелорат.

— Ні, ні, Пеле, — відповіла дівчина. — Лишайся тут. Я заспокою Феллом, а ти заспокой Тревіза. — І вона пішла.

— Мене не треба заспокоювати, — прогарчав Пелоратові Тревіз. — Перепрошую, якщо втратив самовладання, але не можна дозволяти дитині гратися з управлінням, правда?

— Авжеж ні, — погодився Пелорат, — але Блісс була заскочена зненацька. Вона може контролювати Феллом, яка справді дивовижно добре поводиться як на дитину, яку відлучили від дому та її… її робота і хоч-не-хоч кинули до життя, якого вона не розуміє.

— Знаю. Якщо пам’ятаєте, це не я хотів узяти її із собою. То була ідея Блісс.

— Так, але дитину б убили, якби ми її не забрали.

— Що ж, вибачуся перед Блісс пізніше. Перед дитиною теж.

Але Тревіз досі супився, і Пелорат лагідно спитав:

— Ґолане, старий друже, вас бентежить щось іще?

— Океан, — відповів Тревіз. Вони вже давно вийшли з грози, але хмари досі не закінчувалися.

— Що з ним не так?

— Його забагато, от і все.

Пелорат здавався збентеженим, і Тревіз клацнув пальцями:

— Немає землі. Ми не бачили ніякої землі. Атмосфера абсолютно нормальна, кисень та азот у належних пропорціях, тож планету мусили облаштовувати і на ній мусить бути рослинне життя, яке підтримувало б рівень кисню. У первісному стані такі атмосфери не трапляються — хіба що на Землі, де вона бозна-як утворилася. Однак на облаштованих планетах завжди є розважливий обсяг суходолу, до третини від цілого й ніколи не менше за п’яту частину. То як ця планета мусить бути облаштованою, і їй при цьому бракує землі?

— Можливо, через те, що ця планета — частина подвійної системи, вона цілковито нетипова. Можливо, її не облаштовували, але атмосфера на ній утворилася в такий спосіб, який рідко трапляється на планетах довкола одинарних зірок. Можливо, життя тут виникло незалежно, як це колись сталося на Землі, але тільки морське життя.

— Навіть якби ми мусили це визнати, це б нам не допомогло. Морське життя ніяк не може розробити технології. Технології завжди засновано на вогні, а вогонь у морі неможливий. Планета із життям без технологій — не те, що ми шукаємо.

— Я це усвідомлюю, але просто розглядаю можливості. Усе ж таки, наскільки нам відомо, технології виникли лише раз — на Землі. Скрізь деінде їх принесли із собою поселенці. Не можна казати, що технології «завжди» якісь, якщо мати лише один випадок для вивчення.

— Морські подорожі вимагають обтічності. У морських жителів не може бути різких обрисів і придатків на кшталт рук.

— У кальмарів є щупальця.

— Визнаю, ми можемо висувати здогади, однак якщо ви уявляєте собі розумних кальмароподібних істот, які незалежно еволюціонували десь у Галактиці й розробили не засновані на вогні технології, то, на мою думку, ви припускаєте щось геть неможливе.

— На вашу думку, — лагідно зазначив Пелорат.

Раптом Тревіз засміявся.

— Дуже добре, Янове. Бачу, ви сперечаєтеся, щоб по­мститися мені за грубий тон на адресу Блісс, і вам це